Нескінченна історія
- Автор: Энде Михаэль Андреас Гельмут
- Год: 2008
- Язык: украинский
- Год: Старого лева
- Жанр: Детское фэнтези
Электронная книга - «Нескінченна історія». Краткое содержание книги:
Вочевидь, десь серед клунків чи в одному з численних дорожніх тюків він мав запасний обладунок; отож і тепер на ньому знов були лати, щоправда, не такі розкішні, як ті, що їх напередодні, у поєдинку Героя Гінрека з Бастіяном, порубав на шматки меч Сіканда
Коли Бастіян побажав Гінрекові доброго дня, той аж підстрибнув з несподіванки і витріщився на хлопців. Його очі помітно почервоніли.
Бастіян запитав, чи можна їм досісти, але Гінрек на те тільки стенув плечима, кивнув і знову важко гепнувся на своє місце. На столі перед ним лежав аркуш паперу, що виглядав так, ніби його багато разів м’яли і знову розправляли.
- Я хотів довідатися про Ваше самопочуття, - почав Бастіян. - Мені вельми прикро, якщо я Вас образив.
Лицар Гінрек похитав головою.
- Мені кінець, - прохрипів він нарешті. - Ось, читайте самі!
Він підсунув Бастіянові листа, і Бастіян прочитав:
«Я хочу най-найбільшого героя, а Ви таким не є. Тому прощавайте!»
- Це від принцеси Оґламар? - поцікавився Бастіян. Лицар Гінрек підтвердив.
- Відразу ж після нашого поєдинку вона звеліла відвести її на берег - разом з конем. Хтозна, де вона тепер? Я більше ніколи її не побачу. Як же мені тепер, після всього цього, жити на світі?!
- Хіба Вам важко її наздогнати?
- А навіщо?
- Щоби спробувати переконати її.
З грудей лицаря Гінрека вирвався гіркий сміх.
- Ви не знаєте принцеси Оґламар. Я понад десять років вправлявся, щоби навчитися всього, що вмію. Я відмовлявся від усього, що могло хоч якось зашкодити моєму самопочуттю, що могло би погіршити мою фізичну форму. Я дотримувався залізної дисципліни, я вчився у найкращих майстрів фехтування, у найсильніших борців усіх видів боротьби, аж доки не переміг усіх їх. Я можу в бігу перегнати коня, стрибаю вище за оленя, я найкращий в усьому - чи, точніше, був найкращим до вчорашнього дня. Колись вона не удостоювала мене навіть поглядом, але з часом, поступово, її цікавість до мене і моїх здібностей зростала. Я вже навіть почав сподіватися, що саме мене вона зробить своїм обранцем. А тепер виявилося, що все марно. Як же мені жити без надії?
- Можливо, - припустив Бастіян, - Вашою помилкою є те, що світ клином зійшовся на принцесі Оґламар. Я переконаний, що є й інші принцеси, які Вам сподобаються не менше.
- Ні, - відповів лицар Гінрек, - принцеса Оґламар подобається мені саме тому, що зробить своїм обраним тільки най-найбільшого героя.
- Он як, - проказав Бастіян уже майже безпорадно. - Тоді цьому, звісно, важко зарадити. Що ж ту і вдієш? А якщо спробувати підійти до справи якось по-іншому? Взяти принцесу Оґламар за живе співом, наприклад, або ж поезією?
- Моє покликання - бути героєм, - відказав Гінрек трохи роздратовано. - Я не вмію - та й не хочу - нічок і іншого. Я є такий, як є.
- Так, - мовив Бастіян. - Це справді так.
Усі замовкли. Лицарі Гікріон, Гісбальд та Гідорн раз у раз кидали на лицаря Гінрека співчутливі погляди Вони як ніхто розуміли, що з ним відбувається. Врешті-решт Гісбальд кашлянув і дуже тихо звернувся до Бастіяна:
- Власне кажучи, пане Бастіяне, Ви могли би допомогти Героєві Гінреку. Вам це зробити зовсім не важко.
Бастіян поглянув на Атрею, але в того було цілком незворушне лице.
- Для такого героя, як лицар Гінрек, - докинув Гідорн, - є воістину великим нещастям, коли ніде поблизу немає жоднісінького чудовиська. Ви мене розумієте?
Але Бастіян поки що нічого не розумів.
- Бо чудовиська, - підхопив Гікріон, крутячи свій розкішний чорний вус, - геть необхідні, щоби герой міг бути героєм.
По цих словах він підморгнув Бастіянові.
Аж тепер до Бастіяна нарешті дійшло.
- Послухайте-но, Герою Гінреку, - сказав він, - коли я запропонував Вам спробувати заслужити прихильність іншої дами, то просто випробовував Вашу відданість і вірність. Тому що насправді принцеса Оґламар уже тепер потребує Вашої допомоги, і ніхто, крім Вас, не зможе її врятувати.
Лицар Гінрек стрепенувся.
- Ви не жартуєте, пане Бастіяне?
- Я говорю цілком поважно, і зараз ви в цьому пересвідчитеся. Річ у тім, що кілька хвилин тому на принцесу Оґламар напали. Її викрадено.
- І хто ж її викрав?
- Страхітлива потвора, одна з найстрашніших у Фантазії, - дракон Смерґ. Принцеса саме їхала по узліссі, коли її уздріло це страховисько. Дракон кинувся на неї з високості, підхопив зі спини румака і поніс.
Гінрек тут-таки підхопився на рівні ноги. Його очі заблищали, а щоки запалали рум’янцем. На радощах він аж заплескав у долоні. А тоді весь цей його запал раптом згас, і він знову сів на стілець.
- На жаль, це просто неможливо, - промовив він дуже сумно. - Усім відомо, що тут не залишилося ніяких драконів.