Нескінченна історія

Це дуже втішило Бастіяна.

Він був справді щасливий.

- І все це, - запитав Атрею, показуючи пальцем на ти­сячі книг, - усе це історії, які ти придумав?

- Так, - відповів Бастіян, і поклав Аль Джагір до ки­шені.

Атрею подивився на нього з виразом безмежного поди­ву.

- Це, - визнав він, - перевершує моє розуміння.

Тим часом амарґантяни, звичайно, давно вже із запа­лом кинулися до книжок. Вони гортали їх, читали одне од­ному вголос якісь уривки, а декотрі посідали просто на під­логу і заходилися тут же вивчати окремі місця напам’ять.

Звістка про велику подію облетіла ціле Срібне Місто зі швидкістю лісової пожежі, про неї дізналися місцеві меш­канці, і гості міста.

Як тільки Бастіян і Атрею вийшли з бібліотеки, на- • устріч їм поспішили панове лицарі Гікріон, Гісбальд і Гі- дорн.

- Пане Бастіяне, - поштиво звернувся до хлопця рудо­волосий Гісбальд, який, вочевидь, краще за інших орудував не лише клинком, але й язиком. - Ми вже наслухані про те, якими незвичайними здібностями Ви обдаровані, а тому хочемо просити вас узяти нас до себе на службу і дозволити нам - лицарям Гікріону, Гісбальдові та Гідорну - супрово­джувати Вас у Ваших подальших мандрах. Кожен із нас мріє про власну історію, а тому хоча Ви, поза всяким сум­нівом, нітрохи не потребуєте нашого захисту, все ж, мож­ливо, у далеких мандрах Вам якось прислужаться у дорозі троє вірних і мужніх лицарів. Візьмете нас із собою?

- Дуже радо візьму, - відповів Бастіян. - Такими супу­тниками, як ви, кожен би пишався.

Тут же троє лицарів забажали відразу ж, на місці, при­сягнути Бастіянові на вірність на його мечі, одначе він їх зупинив.

- Сіканда - це чарівний меч, - пояснив він. - Ніхто по сміє доторкатися до нього, крім мене, тому що тільки я пив і їв вогонь Строкатої Смерті і тільки я купався у ньому. Ви не можете торкатися Сіканди, якщо не хочете наразити своє життя на смертельну небезпеку.

Тож лицарям довелося вдовольнитися дружнім потис­ком рук.

- А що сталося з лицарем Гінреком? - поцікавився Бас­тіян.

- Він геть підупав на дусі, - сказав Гікріон.

- А все через ту даму, - додав Гідорн.

- Треба було б піти подивитися, що з ним, - мовив Гіс- бальд.

І вони - тепер уже вп’ятьох - подалися до господи, де на початку, коли товариство ще тільки прибуло і місто, для них знайшлися вільні кімнати і де Бастіян залишив у ко­нюшні стареньку мулицю їху.

Увійшовши до світлиці, вони надибали там одного- єдиного гостя. Він сидів, низько похилившись над столом і куйовдячи пальцями біляве волосся. Це був лицар Гінрек.