Нескінченна історія
- Автор: Энде Михаэль Андреас Гельмут
- Год: 2008
- Язык: украинский
- Год: Старого лева
- Жанр: Детское фэнтези
Электронная книга - «Нескінченна історія». Краткое содержание книги:
Уже настало пізнє пообіддя, відтак прийшов час шукати пристановище, придатне для ночівлі. Отож усі вельми втішилися зі звістки Атрею і заходилися підганяти коней. Дорога їхня пролягала дном ущелини, оточеної високими скелями. Може, тут протікала якась нині висхла річка? Десь за дві години вони дісталися до котловини - і справді побачили у прямовисних стінах стрімчаків багато печер. Подорожні вподобали собі найбільшу і, ставши табором, облаштувалися там, наскільки то було можливо. Троє лицарів назбирали сухого хмизу, і вже незабаром у печері запалахкотіло вміло розкладене вогнище. Мокрі плащі порозвішували сушитися, коней і мулицю завели до печери і розсідлали, і навіть Фухур, який переважно волів ночувати просто неба, згорнувся калачиком у глибині печери. По суті, це було дуже затишне місце.
Доки Гідорн Витривалий намагався засмажити на мечі великий шмат м’яса зі взятого з собою провіанту, а всі спостерігали, чекаючи, коли м’ясо буде готове, Атрею повернувся до Бастіяна і попросив:
- Розкажи нам трохи більше про Кріс-Ту.
- Про кого-кого? - перепитав Бастіян, не розуміючи, про що йдеться.
- Про твою приятельку Кріс-Ту. Про ту маленьку дівчинку, якій ти розповідав свої історії.
- Я не знаю ніякої маленької дівчинки, яка би так намивалася, - відповів Бастіян. - І чому ти вирішив, нібито я розповідав цій дівчинці якісь історії?
Атрею уважно спостерігав за ним своїм замисленим поглядом.
- У твоєму світі, - проказав він поволі, - ти розповідав безліч історій - і цій дівчинці, і сам собі.
- Звідкіля ти це взяв, Атрею?
- Ти сам про це розповів. Ти говорив про це в Амар- ґанті. А ще ти сказав, що тебе через твої історії часто брали на кпини.
Бастіян невідривно дивився у вогонь:
- Дійсно, - промурмотів він. - Я це казав. Але не знаю, чому так було. Вже не пригадую.
Йому і самому це здалося дуже дивним.
Атрею перезирнувся з Фухуром і дуже поважно кивнув йому, немовби на підтвердження чогось, що вони вже колись раніше обговорювали. Але нічого більше не сказав. Мабуть, не хотів про це говорити у присутності трьох лицарів.
- М’ясо готове, - оголосив Гідорн.
Він відрізав по шматку для кожного, і всі взялися їсти. Щоправда, м’ясо виявилося недопеченим, і що воно начебто готове, не можна було твердити навіть за найбільшого бажання: зверху воно припеклося і навіть трохи присмалилося, зате всередині залишалося зовсім сире, але за цих обставин якось не випадало бути надто перебірливим.
Якийсь час усі зосереджено жували, а тоді Атрею знову попросив Бастіяна:
- Розкажи, як ти потрапив до нас!
- Ти й сам чудово знаєш, - відказав Бастіян, - адже це ти привів мене до Дитинної Царівни.
- Я маю на увазі, ще перед тим, - не відступань Атрею, - у твоєму світі, тобто там, де ти жив, - розкажи як усе сталося? Як тобі це вдалося?
І тоді Бастіян розповів, як він украв у пана Кореандера книжку, як утік із нею на шкільне горище, як він заховався там і як зачитався книгою. Коли у своїй розповіді він дійшов до того місця, де йшлося про Великі Пошуки Атрею, той зупинив його, замахавши руками. Здавалося, його нітрохи не цікавить, що там Бастин про нього прочитав. Натомість його до найменших подробиць зацікавили всі обставини Бастіянових відвідин крамнички Кореандера (коли, та як, та чому) і його втечі, на шкільне горище.
Бастіян напружено намагався пригадувати, він нишпорив у пам’яті, але більше нічого там не знаходив. Усе, що було пов’язано з відвідинами крамнички: те, що він боявся; те, що він був опецькуватим, слабким і надзвичайно вразливим хлопцем, - усе це він забув. Його спогади стали тепер украй розірваними, до того ж ці клапті здавалися йому такими далекими і невиразними, ніби йшлося не про нього, а про когось іншого.
Атрею випитував і про інші речі з його світу - світу людей, отож Бастіян розповідав про часи, коли ще жила його мама, про тата, про їхній дім, про школу, про їхнє місто - словом, він розказував Атрею все, що збереглось у його пам’яті.
Троє лицарів давно вже солодко спали, а Бастіян усе розповідав і розповідав. Його дуже дивувало, чому це Атрею так цікавиться власне найбуденнішими подробицями.
Та оскільки Атрею слухав Бастіяна не просто уважно, а затамувавши подих, то й самому Бастіянові найзвичніші та найповсякденніші речі поступово почали здаватися не такими вже й буденними, так ніби вони приховували якусь таємницю, що її він ніколи досі чомусь не зауважував.