Нескінченна історія

— Дозволь, щоби я, старий і досвідчений мандрівець Фанта­зією, сказав тобі, хлопче, надзвичайно важливу річ! Це таємниця, якої в самій Фантазії ніхто не знає. Коли ти гарненько поміркуєш, то й сам збагнеш, чому воно так є. До Місяцівни ти не можеш пот­рапити вдруге — це правда. Доки вона — Місяцівна. Та якщо ти зумієш дати їй нове ім’я, то побачиш її знову. І хоч як би часто тобі це вдавалося, щоразу це буде перший і єдиний раз.

На невловно коротку мить на бульдожому лиці пана Кореан- дера спалахнув якийсь відблиск, від чого воно здалося молодим і майже гарним.

— Дякую, пане Кореандер! — сказав Бастіян.

— Це я маю тобі подякувати, хлопче, — відповів пан Кореан­дер. — Було б просто чудово, якби ти час від часу зазирав до ме­не, щоби ми могли собі побалакати про певні речі. Знай, не так уже й багато на білому світі людей, із якими варто про це бесіду­вати.

Він простягнув Бастіянові руку.

— Згода?

— З великою радістю! — сказав Бастіян і відповів на потиск руки. — Але мені вже час. Тато чекає. Та я скоро знову до вас прийду.

Пан Кореандер провів його до виходу. Вже підійшовши до самих дверей, Бастіян — крізь обернені, наче відображені в дзер­калі, літери на шибі — побачив, що тато стоїть на протилежному боці вулиці й чекає. Татове обличчя сяяло.

Бастіян відчинив двері так рвучко, що гроно мосяжних дзво­ників відчайдушно задзеленькало, і кинувся назустріч цьому сяй­ву.

Пан Кореандер ретельно зачинив двері й подивився на батька і сина.

— Бастіяне Бальтазаре Букс, — пробурмотів він, — якщо я не помиляюся, ти ще не одній людині вкажеш шлях у світ Фантазії, і ці люди також принесуть нам звідти Живлющої Води.