Нескінченна історія
- Автор: Энде Михаэль Андреас Гельмут
- Год: 2008
- Язык: украинский
- Год: Старого лева
- Жанр: Детское фэнтези
Электронная книга - «Нескінченна історія». Краткое содержание книги:
Відтак амарґантяни вирушили на пошуки ахараїв, проте їм так і не вдалося їх знайти, бо ахараї-сльозолиї живуть дуже глибоко під землею. Врешті-решт з усіх мешканців міста живими залишилися тільки Аквіл і Муква. Усі інші люди повмирали, а вони тим часом виросли. І саме їм вдалося розшукати-таки ахараїв і переконати їх перетворити Амарґант на найпрекрасніше місто Фантазії.
Насамперед ахараї побудували срібний човен, на ньому - невеличкий філігранний палацик, а тоді поставили його на головній площі вимерлого міста. Далі вони спрямували потік своїх сліз під землею так, щоби він почав бити джерелом у долині поміж заліснених пагорбів. Долину заповнили гіркі води, і так на її місці виникло Озеро Сліз Мургу, на якому плавав перший срібний палац. У ньому замешкали Аквіл і Муква.
Щоправда, ахараї поставили молодій парі одну умову, а саме: всі їхні нащадки повинні присвятити себе співанню пісень і переповіданню історій. І доки вони це робитимуть, ахараї будуть їм допомагати, бо таким чином вони теж стануть якось причетними до краси, і їхня бридкість послужить створенню чогось прекрасного.
Отож Аквіл і Муква заснували бібліотеку - славнозвісну бібліотеку Амарґанта, де зібрано всі історії, які я склав. Розпочали вони з власне оцієї, яку ви чуєте від мене в цю мить, але поступово до неї додалися і всі решта, які я коли-небудь розповідав, і врешті-решт іх стало так багато, що ні Аквіл і Муква, ні їхні численні нащадки, які нині населяють Амарґант, ніколи не змогли би ані перечитати усіх їх, ані переповісти: їм немає кінця.
А що Амарґант став найпрекраснішим містом Фантазії та ще й досі існує, усі ми завдячуємо тому, що ахараї та амарґантяни взаємно виконали свої обіцянки, хоча самі давно забули одні про одних. І тільки назва Озера Сліз Мур- гу ще нагадує про події тієї сивої давнини».
Коли Бастіян замовк, Срібний Старець Кверквобад повільно підвівся з високого престолу. Його обличчя осяяла усмішка радості.
- Бастіяне Бальтазаре Букс, - мовив він, - ти подарував нам щось більше, ніж розповідь чи історію, і набагато більше, ніж безліч розповідей чи зібрання історій. Ти подарував нам наше власне походження. Тепер ми знаємо, звідкіля взялися Мургу і срібні кораблі та палаци, які на ньому стоять. Тепер ми знаємо, чому ми з давніх-давен є народом співців і оповідачів історій. Але найголовніше - тепер ми знаємо, що то за велика, кругла будівля височить посеред нашого міста. Туди це ніколи не заходив жоден із нас, бо вона споконвіків зачинена. Там зберігається найбільший наш скарб - там міститься бібліотека Амарґанта. А ми цього досі не знали!
Бастіян і сам був глибоко схвильований і навіть трохи ошелешений тим, що все, що він щойно розповів, здійснилося (а може, завжди було дійсністю? Граоґраман, мабуть, сказав би: «І те, і те водночас»!). Одначе Бастіян захотів пересвідчитися в цьому на власні очі.
- А де ж та будівля? - запитав він.
- Я покажу тобі, - сказав Кверквобад.
А тоді вигукнув, обернувшись до натовпу:
- Ходімо всі! Можливо, на нас сьогодні чекає ще багато див і дивовиж!
Довга процесія, на чолі якої йшов Срібний Старець у супроводі Атрею і Бастіяна, пересувалася кладками, що з’єднували срібні кораблі, і нарешті зупинилися перед якоюсь велетенською будівлею, яка стояла на круглому- круглісінькому судні, та й сама чимось нагадувала велетенську бляшанку. Зовнішні стіни будівлі гладенькі та зовсім без прикрас - не мали вікон, а одні-єдині двері були зачинені.
Рівно посередині цих важких срібних дверей містився камінь у круглій оправі, вельми схожий на уламок прозорого скла. А над ним прочитувався напис:
Взятий з рогу Єдинорога, згас я.
Тримаю закритими двері,
доки не зродить той моє світло,
хто назве мене на ім’я.
Йому я світитиму сотню років,
Провадячи крізь темні глибини
Йорового Мінроуда.
Якщо ж він вимовить моє ім’я вдруге,
з кінця до початку,
спалахну я столітнім сяйвом
в одну мить.
- Нікому з нас, - мовив Кверквобад, - так і не вдалося розтлумачити цей напис. Ніхто не знає, що означають слова «глибини Йорового Мінроуда». Ніхто досі так і не відкрив імені каменя, хоча кожен із нас не раз пробував це зробити. Але нам доступні лише ті імена, які вже існують у Фантазії. Однак є імена інших речей і предметів, які існують поза нею! Отож ми називали щонайрізноманітніші імена, та нікому не вдалося зробити так, щоби камінь засяяв, щоби двері відчинилися. Чи міг би ти, Бастіяне Бальтазаре Букс, знайти ім’я для цього каменя?