Нескінченна історія

Щойно він це сказав, запала мертва тиша.

Плач стих.

- Звідкіля ви узялися? - запитав Бастіян у темряву.

- Ми живемо в найтемніших глибинах землі, - проже­бонів у відповідь багатоголосий хор, - ми ховаємося від со­нячного світла. Ми безнастанно оплакуємо свою лиху долю і вимиваємо слізьми з пракаменя щире незнищенне срібло. З цього щирого срібла ми випрядаємо філігрань, яку ти міг бачити у Срібному Місті. Тільки в найбезсвітляніші, най- чорніші з ночей ми наважуємося виходити на поверхню, і ці печери - виходи з наших нір. Сюди, нагору, ми приноси­мо те, що виготували в надра землі, саме тут ми складаємо свої філіграні. Сьогоднішня ніч здавалася нам достатньо темною, ми вирішили, що не побачимо одне одного, а отже, не завдамо одне одному болю. Тому ми прийшли сюди. На­шою працею ми намагаємося бодай якось спокутувати свою потворність - робота дає нам розраду, хоч і невелику.

- Але ж ви не винні, що саме такі! - спробував потіши­ти їх Бастіян.

- Ах, є різні провини, - відповіли ахараї, - провина вчинком, провина наміром, провина думкою, провина не­бажанням замислитися. Наша провина - це провина існу­вання.

- Як же мені вам допомогти? - запитав Бастіян мало не плачучи від співчуття.

Ах, великий доброчинцю, - заголосили ахараї. - Бастіяне, ти носиш Аурин і наділений владою врятувати нас; та ми просимо тільки одного: дай нам іншу подобу!

- Так я і зроблю, не журіться, нещасні черви! - мовив Бастіян. - Я бажаю, щоби зараз ви поснули лялечками, а прокинувшись завтра вранці, ви повилазите зі своїх старих оболонок і станете метеликами. Ви будете барвисті та весе­лі, ви знатимете лише сміх і розваги! Від завтра ви звати­метеся вже не ахараї, тобто «вічно заплакані», а шлямуфи- « вічно розсміяні»!

Бастіян прислухався, але з темряви більше не долинало ні звуку.

- Вони вже поснули, - прошепотів Атрею.

Приятелі повернулися до печери. Панове Гісбальд, Гі-

дорн і Гікріон усе ще тихенько посопували, тож так нічого і не дізналися про події цієї ночі.

Бастіян вклався спати.

Він був надзвичайно задоволений собою.

Скоро ціла Фантазія довідається про добру справу, яку він оце щойно звершив. І його добра справа була по- справжньому безкорисливою, бо ж ніхто не посміє ствер­джувати, буцімто він при цьому побажав чогось і для себе. Слава про його доброту сяятиме яскравим світлом.

- Що ти на це скажеш, Атрею? - прошепотів він.

Атрею якусь мить помовчав, перш ніж відповісти:

- Хотів би я знати, яку ціну ти за це заплатив.

Тільки згодом, коли Атрею вже спав, Бастіян зрозумів, що його друг мав на увазі пам’ять і забування, а не, так би мо­вити, Бастіянову безкорисливість. Бастіян не міг знати, що зникло із його пам’яті цієї ночі. Та зрештою, він перестав думати про це і заснув із ради ним передчуттям.

Наступного ранку він прокинувся від голосних криків трьох лицарів, які таким чином виявляли свої бурхливі по­чуття:

- Подивіться-но лишень!

- Присягаюся честю, від цього розрегочеться навіть моя стара шкапа!

Бастіян побачив, що всі вони стовпилися біля виходу з печери, Атрею стояв коло них. Він був єдиний, хто не смія­вся. Бастіян підвівся і підійшов до товариства.