Василь Стус: життя як творчість
- Автор: Стус Дмитро Васильович
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: Факт
- ISBN: 966-359-029-7
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Василь Стус: життя як творчість». Краткое содержание книги:
Розрахована на широке коло читачів: від учнів до науковців.
Nobody knows how to explain the mystery of fame. Often a person who has spent all his life at the very core of events falls into oblivion right after his death. Vasyl Stus became renowned only after his reburial in 1989. What was the reason? His poetry? His heroic life? His irreconcilable position? Or his ability to be compassionate?
In his attempt to answer these and other questions, the poet’s son Dmytro masterfully combines the objective data of Vasyl Stus’s biography with his own private recollections and observations about his father. His book offers a paradoxical interrelation of contexts combining the highbrow scientific with fiction-like styles.
This book shows Vasyl Stus through the eyes of his son and researcher against a background of “belated nation-making”.
For a wide circle of readers: from students to academics.Введите сюда краткую аннотацию
Я говорив з обуренням про те, що підозріливо приховувані арешти виявляють якусь гнітючу атмосферу, яка створилася в Києві, особливо ж — щодо молодих митців. Ці підозріливі арешти створюють ґрунт для страшних аналогій. Тінь кривавого 1937 р. надто близька, щоб можна було не реаґувати на будь-які подібні симптоми. Чисто психологічно, чисто громадянськи — я не міг стриматися. Я вважаю, що в таких умовах мовчанка є злочином. Злочином проти тих високих ідеалів комунізму, на яких я виховався.
Факт негарного приглушування виступу обурив так само! Коли заарештовані винні, то чому це приховувати? Як можна говорити, що арештів нема? Як можна миритися з таким станом, коли в навколишніх умовах є ряд таких симптомів, що суперечать правді ленінізму, правді високого громадянського обов'язку і права радянської людини?
Я не міг стерпіти. Я не міг мовчати. Після фільму я хотів сказати, що ми, радянські люди, не повинні забувати, що Сталін, проводячи ряд антисоціалістичних заходів, прикривався ім'ям Леніна. Хрущов це робив так само, проводячи ряд своїх експериментів, теорій і т. д. Я хотів сказати, що використання священного ім'я Леніна для прикриття своїх, не завжди ленінських заходів — це використання змушує нас боротись за справжнього Леніна. Не такого, яким його часом бачив Сталін чи Хрущов, а такого, яким він є: як ідеал всього найпроґресивнішого, що виробило людство, комуністичний суспільний проґрес протягом століття. Я мав сказати, що сталінські розстріли безневинних багатьох людей робилися всупереч ленінізмові. І вважаю, що кожна чесна людина, кожен чесний комуніст (незалежно, чи належить він до партії безпосередньо, чи ні) мусить робити все, щоб чисте ім'я нашого вождя Революції не використовували в своїх інтересах (може, просто в силу свого специфічно індивідуального розуміння) деякі люди. Я виступив, бо відчув, що виявлена в кінотеатрі атмосфера свідчить про такі самі факти, що в країні виявилися сили, які можуть і далі займатися нечесною, по суті антиленінською роботою. Я вважаю, що кожна чесна людина, кожен чесний комуніст повинен захищати революційні завоювання, наш соціалістичний лад, нашу радянську демократію. Кожна чесна людина мусить боротися за Леніна.
До цього зобов'язує пам'ять про мільйони людей, які боролися за справді соціалістичний, справді найбільш демократичний суспільний лад, пам'ять про людей, що офірували своє життя для високого вогню Революції, для щасливого майбуття нащадків.
Але загуділа сирена, глушачи мій голос. Це страшне. Я намагався говорити про обов'язок кожної радянської людини боротися і захищати демократію, соціалізм, справжнє революційне ленінське вчення. А сирена гуділа. Сирена не давала говорити, затуляла рота.
В. Стус
7.9.1965 р.»[430]
Апеляція в «Пояснювальній записці» до Леніна не випадкова. Те ж бачимо й у праці Івана Дзюби «Інтернаціоналізм чи русифікація». Сьогодні, коли відомо, що Ленін і сам не цурався жорстокости й чимало злочинних наказів віддавав особисто, це може здаватися або ж наївом, або ж добре продуманою грою, яку вели шістдесятники, які хоча й не могли достовірно знати про «славні» ленінські діяння, але, принаймні із передач «ворожих» голосів, не могли не припускати, що вони таки могли бути.
Однак в умовах «закритого» суспільства, яким був Радянський Союз, ім'я Леніна давало можливість «законно» ввести в офіційний публічний дискурс найгострішу проблему, захистивши її цитатами з ленінських робіт і протиставивши «перекрученій» практиці соціалістичного будівництва. Іншого шляху не було. Ленін був найвищим і, може, незаперечним авторитетом, що вживлювалося всім радянським людям зі шкільної лави.
Відтак посилання на ленінські праці створювало ілюзію легальности і, що, може, навіть важливіше, надавало вагомости публіцистиці. Важко сказати, хто першим використав це як полемічний прийом, але «шістдесятники», й Іван Дзюба особливо, користалися ним блискуче.
Втім, не можна говорити, що апелювання до Авторитета було лише прийомом. Ідеологічна обробка, принаймні в Східній Україні та Росії, була настільки добре поставленою, що мало кому вдавалося «звільнитися» від авторитету Ленінського імени: у країні, де з повсякденного життя був витіснений Бог, його місце поволі зайняв той, хто в дитинстві асоціювався з «добрим дідусем», у юності — зі справедливим і сильним лідером-переможцем, у зрілості — з мудрим і непомильним політиком. Надто мало залишилося людей, які знали правду, а хто знав, добре розуміли, що це в СРСР — «найнебезпечніше» знання. Не лише в шістдесяті, а й на початку дев'яностих років минулого століття мільйони людей, які під тиском доказів визнавали злочинність комуністичного режиму, відмовлялася вірити в непогрішимість і «святість» Ілліча, який для радянських громадян був радше символом віри, аніж живою людиною[431].
430
Василь Стус. Твори. T. 4. — С. 374—375.
431
До речі, в Росії в різний час були специфічні правозахисники, які «мотали» термін «за Леніна», за відстоювання його поглядів і правдивого ленінізму. Особливо популярними ленінські ідеї були в середовищі робітничого класу, де жила віра, що Ленін робив революцію для того, «аби робітникам жилося добре», а його послідовники зрадили його ідеалам.