Василь Стус: життя як творчість
- Автор: Стус Дмитро Васильович
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: Факт
- ISBN: 966-359-029-7
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Василь Стус: життя як творчість». Краткое содержание книги:
Розрахована на широке коло читачів: від учнів до науковців.
Nobody knows how to explain the mystery of fame. Often a person who has spent all his life at the very core of events falls into oblivion right after his death. Vasyl Stus became renowned only after his reburial in 1989. What was the reason? His poetry? His heroic life? His irreconcilable position? Or his ability to be compassionate?
In his attempt to answer these and other questions, the poet’s son Dmytro masterfully combines the objective data of Vasyl Stus’s biography with his own private recollections and observations about his father. His book offers a paradoxical interrelation of contexts combining the highbrow scientific with fiction-like styles.
This book shows Vasyl Stus through the eyes of his son and researcher against a background of “belated nation-making”.
For a wide circle of readers: from students to academics.Введите сюда краткую аннотацию
Тому апелювання Стуса, причому апелювання наступальне, а не з метою оборонитися, було передусім добре продуманою стратеґією, прагненням оборонитися від нападників їхньою ж зброєю.
Проте на досвідченого ідеолога Зубкова це не справило жодного враження. Юнак, якого він запросив до кабінету, не лише відмовився «визнати свою вину та покаятися» — помилка молодости, з ким не буває, — але й звинуватив його в бездіяльності, говорив про хиби в політиці соціалістичного будівництва Сталіна та Хрущова.
Втім, навіть на це можна було б закрити очі, якби не такий «нахабний» тон молодика, який не лише не намагався приховати відвертої неприязні, але й жорстко вимагав поваги до себе.
20 вересня було підписано наказ про відрахування аспіранта Стуса «за систематичне порушення норм поведінки аспірантів та співробітників наукового закладу»[432].
Найгіршим в усій цій ситуації було те, що звільнення з аспірантури означало втрату місця в гуртожитку, звідки за вказівкою Зубкова Стуса відразу виселили.
Звісно, якийсь час можна було ночувати у друзів, але відразу постало питання: що — далі?
Василь відразу відчув довкола себе якийсь вакуум. Віктор Зарецький, Алла Горська та Надійка Світлична — в тривалому творчому відрядженні на Донеччині, Іван — за ґратами, до гуртожитку треба пробиратися напівпідпільно. Та й усі плани щодо активної наукової та літературної праці урвалися на самому початку. А ще ж треба хоч трішки допомагати сестрі Марії, яка змушена виховувати дитину сама. Тільки Валя й Леонід Селезненко…
Василь розпочав пошуки роботи. Льоня вирішив допомагати у цих пошуках. Але жодного позитивного результату досягнути не вдалося. Передусім бракувало прописки. По-друге, потенційних роботодавців відлякував «політичний» запис у «Трудовій» про відрахування, по-третє, — вища освіта, а СРСР існувало правило: з вищою освітою на робітничі посади не приймати.
Нарешті Леонід довідався, що є можливість працювати в цегельні на Корчуватому, куди візьмуть навіть без київської прописки.
Їдуть. Василь, який уже отримав кілька відмов, нервує. Загострилася виразка, що тривалий час доймала. Різко збільшилася кислотність. Напівдорозі вискочили з автобуса біля якогось парку, бо Василя знудило.
Нарешті — відділ кадрів. Першим зайшов Леонід. Загалом несміливий і навіть вайлуватий, він інколи був спроможний на вчинок, коли це стосувалося інших. Зараз була саме така ситуація, бо до краю знервований і готовий будь-якої миті зірватися Василь міг одним різким словом усе зіпсувати.
За якийсь час Леонід вийшов з відділу кадрів і сказав, що справу ніби залагоджено.
— Зайди занеси лише необхідні документи.
Однак коли до кабінету завкадрами зайшов Василь, він нарвався на відмову:
— Ви понімаєтє, в даний момєент у нас мєста нєт, но ви звонітє, ви понімаєтє…[433]
Мовчки вийшли на вулицю. Від розпачу Василь аж пожовтів. Леонід, у квартирі якого кілька тижнів мешкав викинутий із гуртожитку Стус, навіть злякався за нього. Лише за півгодини Василь вийняв з кишені книжку і став читати…
За кілька днів знайомі порадили Василеві звернутися за допомогою до 47-літнього поета Миколи Самійленка, який працював в Інституті садівництва бригадиром будівельної бригади, а до того, подейкували, скількись років відбув у сталінських таборах.
Зустрілися. Познайомилися. Була можливість влаштуватися лише в будівельну бригаду, але Самійленко обіцяв, що знайде для Василя роботу хоча й у бригаді, але таку, де б була можливість працювати окремо.
Як згадував Микола Самійленко, там «яма була і тонн сто, приблизно, вапна. Треба було гасить його. Я його поставив туди. Він брав добру мішалку і ото спускав його [вапно] в яму, заливав водою, розмішував. І це протяглося, мабуть, більш як півтора місяця. Похолодало. Прийшов він у кінці вересня. А коли вже похолодало, то він пішов у котельню. Вона тоді опалювалася вугіллям»[434].
432
Трудова книжка Василя Стуса. — Зберігається в архіві родини поета.
433
Леонід Селезненко // Нецензурний Стус. Частина 1. — С. 251—252.
434
Микола Самійленко // Нецензурний Стус. — С. 327—328.