Нескінченна історія

- То як тоді пояснити, що ти побачив мене саме таким, іншим, ніж тепер?

- Поняття не маю, - зізнався Атрею. - Знаю лише, що не помилився.

Вони знову надовго замовкли і врешті-решт пішли спа­ти.

Бастіян лежав у ліжку, зробленому, ясна річ, з філіг­ранного срібла, і все думав і думав про свою розмову з Ат­рею. Йому чомусь здавалося, що ані перемога над Героєм Гінреком, ні навіть його перебування в Ґраоґрамана не справили на Атрею належного враження, і надто відколи довідався, що Бастіян носить Сяйво. Може, він гадає, що за таких обставин усі його перемоги не були чимось особли­вим? Та Бастіянові дуже хотілося щоб Атрею його поважав і захоплювався ним!

Він довго думав, що потрібно зробити, аби цього досяг­нути, як йому заслужити повагу Атрею. Це мусило б бути щось таке, чого не зміг би зробити ніхто у Фантазії, навіть той, хто носить Сяйво. Щось, на що був би здатний лише він, Бастіян.

І нарешті він придумав: вигадувати історії!

Раз за разом усі повторювали, нібито у світі Фантазії це просто неможливо. Мовляв, у світі Фантазії немає нічого нового, а отже, ніхто не зміг би створити цілком нову істо­рію. Про це казав йому навіть голос Уюлялі. Одначе він, Бастіян, великий мастак вигадувати, найліпше знався саме на придумуванні історій.

Нехай Атрею побачить, який він, Бастіян, великий ви­гадник і придумувані

Він страшенно захотів, щоби йому якомога швидше ви­пала нагода довести це Атрею. Може, навіть і завтра. На­приклад, в Амарґанті могло б відбутися свято поетів та оповідачів історій, і тоді Бастіян оповів би такі історії, що всіх би перевершив!

Або навіть так: нехай би все, про що він розповідатиме, тут же відбувалося насправді! Бо хіба ж не казав Ґраоґра- ман, що Фантазія - то світ історій, а тому давно забуте може виникнути тут знову, якщо його згадати в якійсь історії.

Як же здивується Атрею!

Так він і заснув, уявляючи собі подив і захват друга.

А вранці, коли вони сиділи в парадній залі палацу за розкішним сніданком, Срібний Старець Кверквобад сказав:

- Ми вирішили влаштувати сьогодні для нашого гостя, Рятівника Фантазії, і для його друга, який привів його до нас, цілком особливе свято. Можливо, ти, Бастіяне Бальта­заре Букс, і не знаєш, що, за прадавньою традицією, ми, жителі Амарґанта, славимося у Фантазії як поети, співці та оповідачі історій. Ми змалку навчаємо цього мистецтва наших дітей. Вони багато років мандрують світом як співці та оповідачі історій, виконуючи своє покликання і призна­чення, на радість і на користь усім, хто їх слухає. Тому-то нас скрізь приймають зі щирою повагою. Але біда в тому, що наш запас пісень та історій, відверто кажучи, не надто великий. Відтак нам доводиться розподіляти ці пісні і опо­віді поміж усіма нами. Однак ширяться чутки знаю, прав­диві чи ні, - що у твоєму світі ти прославився як фантазер і вигадник. Це дійсно так?

- Так, - сказав Бастіян, - з мене через це навіть кпили.

Кверквобад здивовано підняв брови.

- Кпили? Через те, що ти вмієш вигадувати історії, яких ще ніхто і ніколи не чув? Бути цього не може! Ніхто з нас не вміє цього робити, тож усі ми - я і мої співгромадяни - були б тобі невимовно вдячні, якби ти захотів подарувати нам кілька нових історій. Допоможеш нам?