Метаморфози

243] Бачачи бруд, у якому вони свої дні марнували, 244] Й хиби, що ними так щедро жінок наділила природа, 245] Пігмаліон одинцем собі жив і не думав шукати, 246] Хто б із ним ложе ділив,— без дружини обходився довго. 247] З кості слонової білу, мов сніг, той умілець тим часом 248] Вирізьбив постать такої краси, що подібної жінки 249] Світ не народжував ще — й у різьбу свою сам закохався. 250] В неї живе, як у діви, обличчя; ось—ось — ти сказав би — 251] Рухатись буде вона, щоби тільки набралась відваги. 252] Так під мистецтвом не раз приховатися може мистецтво! 253] З дива не сходить різьбяр: запалав до різьби, мов до тіла. 254] Часто рукою свій твір випробовує: хоче дізнатись, 255] Тіло чи кість перед ним; що не кість — присягнутись готовий! 256] Часто, цілуючи, й сам мовби чує її поцілунки, 257] Шеп^е їй щось, обнімає; здається йому, що під пальцем — 258] Тіло пружне, тож боїться на ньому синець залишити. 259] Чи, пригортаючись, пестить її, чи приємні дівчатам 260] їй подарунки несе: черепашки, камінчики круглі, 261] Різні пташини дрібні, рясноцвітні веселкові квіти, 262] Ніжні лілеї, барвисті м'ячі й Геліад бурштинові 263] Сльози, що впали з дерев. До лиця їй вбрання добирає, 264] Перснями — пальці, намистом ясним прикрашає їй шию, 265] В вухах сережки блищать, мерехтять самоцвіти на грудях — 266] Личить усе. Та не менше вродлива й тоді, коли гола. 267] На покривало сідонської барви її приміщає — 268] Ось, мовляв, подруга ложа мого; під нахилену шию 269] З пуху подушку кладе, мовби та відчувать могла справді. [178] 270] Свято Венери, на Кіпрі всьому найславніше, настало. 271] В жертву для неї призначені золоторогі телиці 272] Падали, тільки—но бризнула кров з білосніжної шиї. 273] Ладан куривсь. Перед вівтарем, жертву обіцяну склавши, 274] Боязко Пігмаліон прошептав: «Якщо все в ваших силах,— 275] Дайте дружину, боги (не сказав: «Із слонової кості»). 276] Хай до тієї,— додав,— що я вирізьбив, буде подібна». 277] Що мав на думці різьбяр,— золота здогадалась Венера, 278] Адже на святі була; виявляючи ласку богині, 279] Тричі вогонь спалахнув, язиками лизнувши повітря. 280] Щойно додому прийшов,— нахилившись над ложем, цілує 281] Діву, різця свого твір. Але що це? Чи теплою стала? 282] Ще раз устами торкнувсь, до грудей дотулився рукою — 283] Кість розм'якає слонова: втрачаючи твердість природну, 284] Вже подається під пальцями. Так от гіметський на сонці 285] Лагідним робиться віск і під пальцем великим потрібних 286] Форм набуває — в роботі стає для роботи придатним. 287] Пігмаліон остовпів; чи радіть, чи лякатись — не знає. 288] Ще раз і ще раз творіння свого доторкнувся з любов'ю — 289] Тіло було! Він одчув, як під пальцем забилися жили. 290] Тільки тоді міг Венері засвідчити всю свою вдячність 291] Пафський щасливий герой. І до вуст непідроблених, справжніх 292] Тільки тоді він припав. Поцілунки палкі відчуває 293] Діва й рум'яниться; світлі свої піднімає до світла 294] Очі — й небо ясне водночас, і коханого бачить. 295] Благословляє цей шлюб, що його й влаштувала,— Венера. 296] Дев'ять разів заокруглювавсь місяць, єднаючи роги,— 297] Й Пафа вона повила, від якого названо й острів. 298] Потім від неї Кінір народивсь, і міг би щасливцем 299] Бути він серед людей, якби доля дітей не послала.