Метаморфози

431] Свято Церери подружні жінки святкували щорічне. 432] Всі вони в білий, мов сніг, у цей день споряджаючись одяг, 433] Перші плоди їй несуть, з колосків посплітавши віночки. 434] Дев'ять ночей у ту пору своїх чоловіків до себе 435] Не допускають жінки. Кенхреїда в числі шанувальниць 436] Участь у святі так само взяла, володаря дружина. 437] Тож, поки вільним було від жони повноправної ложе, 438] Няня Кініра сп янілим найшла, й, на біду розторопна, 439] Під неправдивим ім'ям про любов сповіщає правдиву. 440] «Гарна з лиця»,— додає. Коли віком її поцікавивсь, 441] Каже: «Ровесниця Мірри». «Приводь же!» — Кінір заохотивсь. 442] Та, лиш додому прийшла,— «Порадій, вихованко! —гукнула,— 443] Наша взяла!» Але повної радості діва злощасна 444] Не відчувала: щось наче гнітило її й одночасно 445] Втісі радіє п'янкій — ось такий бува розлад душевний! 446] Час наставав, коли все затихає. Боот у ту пору 447] Серед Тріонів свій Віз повертав уже, дишло скосивши. 448] Мірра на злочин іде. Золотавий із неба тікає 449] Місяць. У скопищі хмар мерехтливі зірки поховались. 450] Ніч залягла без вогнів. Ти лице своє перший, Ікаре, 451] Скрив. А тоді й шанувальниця батька свого — Ерігона. 452] Тричі спіткнулася Мірра, йдучи; по дорозі їй тричі 453] Пугач пугукнув сумний, та її не лякають знамення: 454] Йде—таки в ніч, а вона, непроглядна, притуплює сором. 455] Няню стареньку за руку взяла однією рукою, 456] Другою — в пітьмі намацує шлях. Ось і східці до спальні. 457] Вже до дверей підійшла, вже всередину входить, а далі — [182] 458] Ноги немов підкосилися в неї; на зблідлім обличчі — 459] Ані кровинки: де й звага поділась? Що ближче до ложа — 460] Більший бере її жах. Тій затії сама вже не рада, 461] Хоче звідсіль утекти, поки темно й ніхто не побачив, 462] Та відступать їй стара не дає; до високого ложа 463] Мірру насильно веде і, вручаючи,— «Ось тобі,— каже,— 464] Дівчинка гарна, Кініре!» Й ганебним зв'язком їх єднає. 465] От і прийняв свою плоть на постіль соромітницьку батько. 466] Сором дівочий і страх заспокоює словом ласкавим. 467] Певно, дочкою її, відповідно до віку, йменує. 468] «Батьку»,— сказала й вона, й те звертання поглибило злочин. 469] Повною батьківську спальню лишає: в осквернене лоно 470] Злочину плід прийняла, нечестиве виношує сім'я. 471] Другої ночі подвоївся гріх. І далі — без ліку. 472] Врешті, дізнатись Кінір захотів, з ким провів у коханні 473] Стільки ночей. Принесли смолоскип — і, жахнувшись, побачив 474] І лиходійство, й дочку. Занімівши з великого болю, 475] З піхов, що висіли побіч, вихоплює меч свій блискучий,— 476] Ніч доокіл нависала сліпа, й лиш тому пощастило 477] Міррі з душею втекти. По широких полях находившись, 478] Пальми арабів і ниви панхайські навік покидає. 479] Дев'ять разів заокруглювавсь, роги змикаючи, місяць — 480] І на Сабейській землі прилягла, натомившись до краю. 481] Ледве тягар свій несла. Вже й не знала, про що їй благати. 482] Жити не маючи сил, а померти — не маючи зваги, 483] Руки до неба звела: «О боги, якщо ті, хто розкаявсь, 484] Ласку ще мають у вас,— на сумну заслужила я кару, 485] Що не кажи. Щоб живою, однак, я живих не ганьбила, 486] Мертвою — мертвих, з обох володінь проженіть безталанну: 487] Перемінивши мене, відмовте в житті мені й смерті!» 488] Хтось із безсмертних таки змилостививсь. Останнє благання 489] Часто схиляє богів: ще говорить, а вже її стопи 490] В землю вростать почали, вже поповз, розщепляючи нігті, 491] Корінь кривий — деревини стрункої надійна опора. 492] Стовбуром стали кістки, й тільки мозок у них залишився. 493] Кров замінилась у сік, а руки — в галуззя розлоге, 494] Пальці — в малі гілочки, покривається шкіра корою. 495] Дерево ж далі росте; обважнілий живіт охопило, 496] Вже до грудей підповзло, вже й до шиї, цупке, підступає. 497] «Задеревіти б скоріш!» — не втерпіла вона, й за хвилину 498] Голову в плечі, в кору поринаючи ціла, ввібрала. 499] Все ж, хоч вона й відчуття свої мусила втратити з тілом,— 500] Плаче весь час, і спливають по стовбуру сльози гарячі. 501] Слави й слізьми зажила: з—під кори випливаючи, краплі 502] Ймення її бережуть, і воно не затреться ніколи.