Метаморфози

745] Тільки до чого все це? Чи не краще б мені, схаменувшись, 746] Якось до тями прийти й затопити жагу божевільну? 747] Зваж на природу свою і не вводь себе більше в оману, 748] Міру в бажаннях шануй і люби, що жінкам усім любо! 749] Тільки надія і живить любов, і її викликає, 750] В тебе ж — надії нема: від жаданих обіймів ні сторож, 751] Ні чоловіка ревнивого пильність, ні батька суворість 752] Не віддаляють тебе. Твоїй ласці й сама— вона рада — 753] Та недосяжна—таки! Не доможешся щастя, хоч цілий 754] Світ сколихни,— хоч би люди й боги потрудились для тебе. 755] Втім, ні в одному бажанні наразі не маю відмови: 756] Все мені щедрі всевишні, що тільки могли, дарували: 757] Прагне того і вона, і мій батько, і свекор майбутній, 758] Тільки природа, на жаль, з них усіх наймогутніша,— проти. 759] На перешкоді — вона. Недалеко вже мить довгождана: 760] Шлюбний займається день, щоб мені дарувати Іанту, 761] Та не з'єднаємось ми: серед хвиль одчуватиму спрагу. 762] Що вас сюди привело, Гіменею, весільна Юноно, 763] Де молодого нема, де виходимо заміж — обидві?» 764] Змовкла на тому вона. Та не менше від неї Іанта 765] Збуджена: просить, щоб ти, Гіменею, скоріше прилинув. 766] А Телетуса тремтить; то хвороба, мовляв, на заваді,— 767] Як тут весілля справлять? —то знамення якесь лиховісне 768] Бачить раз по раз вона, але й вигадки не безконечні: 769] Врешті, хоча й відсувався не раз, та настав—таки термін 770] Факелів шлюбних: лишавсь тільки день, і тоді Телетуса, 771] Стьожки, що скроні вінчали, з дочки позривавши і з себе, 772] Простоволоса припала до вівтаря й молить: «Ісідо, 773] Мареотійських полів, Паретонія, й Фароса світла 774] Владарко, й Нілу, що хвилю жене сімома рукавами, 775] Змилуйся й вибав сьогодні мене від великого страху! 776] В сні ж я впізнала, богине, тебе — по твоїм одіянні, 777] По смолоскипах твоїх, по оточенні, по брязкотінні 778] Систрів, усе, що ти мовила,— все береже моя пам ять. 779] Те, що дочка моя нині живе, те, що я за обман свій 780] Не поплатилась,— у цьому твоя і заслуга, й порада. 781] Зглянься ж на нас, поможи!» — й на очах забриніли їй сльози. 782] Тут їй здалося, що вівтар схитнувсь — його й справді богиня 783] Зрушила! Храмові двері стряслись, і сріблом заясніли 784] Місяця роги, й зненацька озвалися систри дзвенючі. [171] 785] В щасті не впевнена ще, цьому чуду зрадівши, одначе, 786] Мати покинула храм, а за нею — й дочка її, Іфіс. 787] Тільки сягнисто тепер вона йшла і смуглявішим стало 788] В неї обличчя, і сил додалося, й суворішим видавсь 789] Погляд, і вже не спадало по плечах коротше волосся. 790] Вже не жіночу відчула снагу, бо ж із дівчини щойно 791] Перемінилася ти в юнака. Обдаровуйте храми, 792] Радістю серце сповніть,— і вони обдаровують храми, 793] Й напис ііце додають, що в короткий рядок помістився: 794] «Склав тут юнак ці дари; обіцяла ж їх дівчина — Іфіс». 795] Ранок наступного дня опромінив земне видноколо, 796] Й разом при шлюбних вогнях Гіменей, і Юнона, й Венера 797] Стали — й Іфіс—юнак пригорнувсь до своєї Іанти.