Метаморфози

525] Хлопчик, цілуючи матір якось, мимоволі їй груди 526] Зранює вістрям стріли, що йому з сайдака виступала. 527] Сина вона відштовхнула в цю мить, та було вже запізно: 528] Рана, хоча й незначна, таки добре взнаки їй далася: 529] Смертний подобався муж — і богиня Кітеру лишає, 530] Вже надокучив їй Паф, оперезаний морем, не милі 531] Славний рибою Кнід, Аматунт — на метали багатий. 532] Навіть про небо забула вона: їй Адоніс — над небо. 533] Ходить за ним крок у крок. Хоч у затінку любому досі 534] Все догоджала собі й свою вроду щоденно плекала,— 535] По крутосхилах тепер, по яругах, по дебрях блукає, 536] Аж до колін, як Діана це робить, поділ підіп'явши. 537] Скликує чуйних собак, на легку їх нацьковує здобич: 538] То на зайців боязких, то на оленів високорогих, 539] То переслідує сарн. Кабанів уникає, одначе, 540] Й хижих вовків, і кошлатих ведмедів, що звикли грозити 541] Кігтями, й левів страшних, що впиваються кров'ю худоби. 542] Хоче й тебе впильнувати, Адонісе (жаль, що не завжди 543] Слухають добрих порад!). «Полохливих одважно виловлюй,— 544] Радить йому,— а з відважними — ой, небезпечна відвага! 545] Зглянься на мене, молю! Не шукай собі смерті, юначе! 546] Звіра того не чіпай, що дала йому зброю природа,— 547] Дорого слава твоя обійшлася б мені! Зрозумій же: 548] Вік твій, і врода, й усе, що мене полонило, для лева, 549] Для кабана це — ніщо: на красу не подивляться звірі. 550] В іклах кривих кабана блискавиця стрімка приховалась: 551] Гнів і нестримна могуть вирізняють рудавого лева; — [184] 552] Як я ненавиджу їх!» Він питає чому. А Венера: 553] «Що ж, оповім. Хай здивує тебе перевтілення давнє. 554] Втім, од незвичних блукань я втомилась. Д,о речі, й тополя 555] Наче запрошує нас у свій затінок. Замість постелі 556] Буде для нас моріжок. Побіч тебе охоче приляжу 557] Тут на землі!» Й прилягла. На траві спочиває — до нього 558] Тулиться й голову ніжно кладе юнакові на груди. 559] Так почала, поцілунками переплітаючи мову: