Нескінченна історія
- Автор: Энде Михаэль Андреас Гельмут
- Год: 2008
- Язык: украинский
- Год: Старого лева
- Жанр: Детское фэнтези
Электронная книга - «Нескінченна історія». Краткое содержание книги:
- Ти пообіцяв, - відказав Атрею, - назвати нам своє ім’я. Його ще не знає ніхто у Фантазії, крім Золотоокої Повелительки Бажань. То як, тепер ти назвешся?
- Я - Бастіян Бальтазар Букс.
Тепер уже глядачі не змогли стримати своїх почуттів. Натовп просто-таки вибухнув радістю. То тут, то там загукали «Слава!» і «Многая літа!» Були і такі, хто на радощах аж затанцював, так що і кладки, і містки, і навіть ціла площа - все раптом захиталося під ногами, заходило ходором і задрижало.
Усміхнений Атрею простягнув руку, і Бастіян потиснув її. Так - пліч-о-пліч - вони пішли до палацу. А в палаці, чи, власне, на сходах перед входом у палац, на них уже чекали Срібний Старець Кверквобад і щастедракон Фухур.
Того вечора місто Амарґант відсвяткувало своє найпре- красніше свято. Усі, хто тільки мав ноги - короткі чи довгі, криві чи рівні, танцювали, а всі, хто тільки мав голос - гарний чи неприємний, високий чи низький, співали і сміялися.
Коли стемніло, мешканці Амарґанта засвітили у своїх срібних кораблях і палацах тисячі різнобарвних вогнів. А опівночі влаштували такий феєрверк, якого навіть у Фантазії ще ніколи не бувало.
Бастіян з Атрею, Фухур і Срібний Старець Кверквобад стояли на балконі й дивилися, як строкаті снопи вогню в небі й тисячі кольорових вогників, засвічених у Срібному Місті, відбиваються в темних водах Мургу- Озера Сліз.
XVII.
ДРАКОН ДЛЯ ГЕРОЯ ГІНРЕКА
Срібний Старець Кверквобад задрімав у своєму високому срібному фотелі: вже була пізня ніч. Тож він пропустив щось, що сталося вперше за ціле його стосемирічне життя. Подібна доля спіткала більшість мешканців Амарґанта, а також більшість гостей міста, які, втомившись від свята, повкладалися спати. І лише поодинокі з-поміж них- ті, які ще не встигли заснути, - почули таке, що своєю красою перевершувало все, чуте ними до цього часу, а може і в майбутньому.
Фухур, білий щастедракон, співав.
Високо в нічному небі кружляв він над Срібним Містом і Озером Сліз. Він співав - і його голос звучав, наче ніжний малиновий дзвін. То була пісня без слів - велична і проста водночас мелодія чистого щастя. І в кожного, хто її чув, трепетало серце, і всім ставало легко і радісно на душі.
Так було і з Бастіяном та Атрею, які сиділи поряд на широкому балконі палацу Срібного Старця Кверквобада. І один, і другий чули спів щастедракона вперш. Самі того не помічаючи, вони взялися за руки і в німим захваті вслухалися у цю мелодію - натхненну і світлу.
І кожен із них знав, що його товариш відчуває те саме, цо й він: щастя знайти друга. І вони не наважувалися заговорити, щоби не сполохати оте щастя словами.
Але все колись закінчується, отож проминула і ця Велика Мить; Фухурів спів лунав дедалі тихіше - і нарешті остаточно стих.
Коли все стихло, Кверквобад раптом прокинувся, встав з крісла і сказав, ніби виправдовуючись:
- Срібні Старці, такі, як я, не можуть обійтися без сну. У вас, молодих, усе інакше. Не ображайтеся, але мені час спати.
Вони побажали йому на добраніч, і Кверквобад пішов.
І знову двоє друзів довго сиділи мовчки, вдивляючись у нічне небо, де все ще кружляв щастедракон; він рухався повільно і плавно. Час від часу він, немов біла хмаринка, пропливав над диском місяця.
- А Фухур не хоче спати? - спитав нарешті Бастіян.
- Він уже спить, - тихо відказав Атрею.
- У повітрі?
- Так. Він не любить перебувати в приміщеннях, і навіть таких просторих, як зали Кверквобадового палацу. Йому там затісно, відтак він намагається поводитись якомога обережніше, щоби нічого не перевернути і не розбити, і через те почуває себе, як у неволі. Тому він здебільшого спить у повітрі.
- Як ти думаєш, він дозволить мені колись політати на ньому?
- Думаю, що так, - переконано мовив Атрею, - проте це дуже непросто. Потрібно звикнути.
- Я ж їздив верхи на Ґраоґрамані, - нагадав Бастіян. Атрею кивнув і подивився на нього з повагою,
- Ти це казав лицареві Гінреку. Але як тобі вдалося приборкати Строкату Смерть?
- Я ношу Сяйво, - сказав Бастіян.
- Он як? - здивувався Атрею. Здавалося, що це його страшенно вразило, проте він змовчав.
Бастіян витягнув з-під сорочки знак Дитинної Царівни і показав його Атрею. Той якусь мить уважно його порозг- лядав, а тоді зовсім тихо промовив:
- Значить, тепер ти носиш Сяйво.
Вираз його обличчя здався Бастіянові дещо відсутнім, отож він поспішив запитати:
- Хочеш надягнути його знову?
І почав уже знімати ланцюжок.
- Ні!
Голос Атрею пролунав майже різко, і Бастіян ошелешено завмер. Але Атрею всміхнувся і повторив, тепер уже зовсім лагідно і м’яко: