Нескінченна історія

Бастіян не міг розтиснути пальці, щоби відпусти ру­ків’я меча, отож йому доводилося повторювати кожен по­рух Сіканди. Спершу Сіканда розсік на дрібнесенькі шма­точки Гінреків меч, а тоді порубав його розкішний обладу- нок. Шматки металу розлетілися на всі боки, однак шкіри Гінрека Бастіянів меч навіть не зачепив. Лицар Гінрек від­чайдушно відбивався, махав, як навіжений, обрубком меча, але Сіканда літав навколо нього, як вогняний смерч, як блискавка, засліплюючі очі та стримуючи випади, так що жоден із ударів лицаря Гінрека не досяг мети. Ще мить - і лицар Гінрек залишився у самій білизні, але навіть тепер він не перестав вимахувати обрубком меча у бік Бастіяна.

Відтак Сіканда порубав те, що ще залишалося від Гинреко- вого меча, на тонесенькі скибочки, до того ж - із неймовір­ною швидкістю, по суті, блискавично, тому обрубок клинка ще якусь мить повисів у повітрі, а тоді упав на землю, дзе- ленькнувши, ніби жменька дрібних монет. Лицар Гінрек витріщився на тепер уже непотрібне руків’я, що його він усе ще стискав у руці, а тоді раптом, розпачливо жбурнув його під ноги і завмер, опустивши голову. А Сіканда повер­нувся у свої заіржавілі піхви - і тільки тепер Бастіян зміг розтиснути руку.

Натовп відгукнувся на це тисячоголосим крики захвату і зачудування. Глядачі кинулися на площу, підхопили Бас- тіяна, підняли його і на руках понесли по колу.

Радісні вигуки не вщухали. Це був справжній великий тріумф.

З висоти Бастіян роззирався за лицарем Гінреком. Йому хотілося сказати Гінреку щось примирливе, бо, щиро ка­жучи, він не хотів осоромити бідолашного лицаря, і йому було шкода, що так сталося. Та лицаря Гінрека ніде не було видно.

А тоді раптом знову запала тиша. Натовп розступився, звільнивши прохід.

На площі - арені, де відбувалися всі ці поєдинки, стояв Атрею і з усміхом дивився на Бастіяна. Усміхався і Басті­ян. Його опустили на землю, і тепер двоє хлопців стояли один перед одним. Вони довго мовчки вдивлялися: той - в того, а той - у того.

Врешті Атрею порушив мовчанку.

- Якби мені все ще був потрібен супутник для пошуків Рятівника Фантазії, то я обмежився б самим лише Героєм Гінреком, бо він один вартує більше, ніж сто інших, разом узятих. Але мені більше не потрібен супутник, тому що по­шукова експедиція не відбудеться.

Почулися вигуки здивування, розчарування і рем­ствування.

- Рятівник Фантазії не потребує нашого захисту, - продовжував Атрею, підвищивши голос, - бо він сам здат­ний захистити себе ліпше, ніж усі ми разом. До того ж, нам не треба його шукати: він сам нас знайшов. Я не відразу впізнав його, бо коли побачив його у Брамі Чарівного Дзер­кала, він виглядав інакше - це правда, цілком інакше. Але я не забув погляду його очей. Це той самий погляд, який спрямований на мене тепер. Я не можу помилятися.

Бастіян, усміхаючись, похитав головою і сказав:

- А ти і не помиляєшся, Атрею. Ти привів мене до Ди­тинної Царівни, щоб я дав їй нове ім’я. І я дякую тобі за це. Благоговійний шепіт, наче подув вітру, пронісся в натовпі глядачів.