Нескінченна історія

- Юний друже, - звернувся до нього лицар Гінрек, ми розділили з тобою трапезу й питво. Невже ти бажаєш, щоби я привселюдно тебе знеславив? Прошу тебе, візьми назад своє слово і йди собі з миром.

- Ні, - відказав Бастіян. - Я наполягаю на своєму слові й на нашому двобої.

Лицар Гінрек на мить завагався. А тоді заговорив зно­ву:

- З мого боку було б дуже недобре стати з тобою на герць. Давай-но спершу подивимося, хто з нас вище пус­тить стрілу.

Кожному принесли тугий лук і стрілу. Гінрек натягнув тятиву і вистрелив угору. Стріла полетіла високо-високо, так високо, що її вже не могли розгледіти навіть найзіркіші з-поміж присутніх.

Майже тієї ж миті Бастіян також напнув лук, по­силаючи свою стрілу їй навздогін.

Минуло трохи часу, перш ніж обидві стріли повернули­ся назад. Вони впали на землю поміж стрільцями. І тут ви­явилося, що Бастіянова стріла - стріла з червоним оперен­ням - десь у високості наздогнала стрілу лицаря Гінрека, та ще й із такою силою, що розщепила її ззаду.

Лицар Гінрек витріщився на зчеплені стріли. Він зблід, а на його щоках з’явилися червоні плями.

- Це сталося випадково, - промимрив він. - Побачимо, хто з нас краще фехтує.

Відтак звелів принести дві шпаги і дві колоди карт. Ко­ли їх принесли, він старанно перетасував обидві колоди. Підкинувши одну з них високо вгору, він блискавично ви­хопив шпагу з піхов - і, здавалося, вколов повітря. Тільки коли решта карт попадали на землю, всі побачили, що ли­цар Гінрек прохромив червового туза, до того ж - у самісі­ньке серце. Він знову роззирнувся, шукаючи схвалення в очах своєї дами серця і показуючи всім клинок із настром­леною на нього картою.

Тепер настала черга Бастіяна. Він підкинув угору другу колоду - і його шпага замиготіла у повітрі. Жодна з карт не впала на землю. Він настромив на лезо всі тридцять дві ка­рти колоди, до того ж прохромив кожну з них точнісінько посередині, та ще й у правильній послідовності, і це при тому, що лицар Гінрек перетасував їх надзвичайно ретель­но.

Лицар Гінрек почав усвідомлювати свою поразку. Цьо­го разу він нічого не сказав, але його губи здригнулися і затремтіли.

- Зате ти не зможеш зрівнятися зі мною в силі, - вити­снув він нарешті зненацька захриплим голосом.

Гінрек схопив найтяжчу з гир, які й досі лежали на площі, і поволі її підніс.

Та не встиг її опустити, як Бастіян обхопив разом його, і гирю - і підняв їх догори.

Вираз Гінрекового обличчя зробився таким спантели­ченим, що декотрі з глядачів не змогли втриматися від смі­ху.

- Дотепер, - звернувся до нього Бастіян, - Ви вирішу­вали, в чому нам мірятися силою. Тепер, якщо не заперечу­єте, я також хотів би дещо запропонувати.

Лицар Гінрек мовчки кивнув.

- Це випробування на мужність, - вів далі Бастіян.