Червоний Голод. Війна Сталіна проти України
- Автор: Аппельбаум Энн
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: HREC PRESS
- ISBN: 978-966-97606-4-7
- Переводчик: Дарія Маттінґлі
- Жанр: История
Электронная книга - «Червоний Голод. Війна Сталіна проти України». Краткое содержание книги:
Однак Молотов і Каганович не пішли на поступки. Молотов назвав українських комуністів «скигліями й капітулянтами».[610] Пізніше Молотов і Каганович розповіли Сталіну як вони відхилили українську резолюцію, котра закликала до зниження плану: «Ми категорично відкинули перегляд плану, вимагаючи мобілізації партсил для боротьби із втратами, розбазарюванням хліба та на зміцнення колгоспів».[611] У результаті замість того, щоб зменшити план хлібозаготівель, Політбюро ЦК КП(б)У прийняло резолюцію, яка визнала «правильним» нереалістичний і непідйомний план у 5,8 мільйона тонн (356 мільйонів пудів), вирішило «прийняти його до безумовного виконання».[612]
Молотов і Каганович також описали настрої керівників КП(б)У в Харкові як «значно сприятливіші», ніж вони очікували. Це, схоже, означало, що українці досі можуть підкорятися наказам.[613] Обидва обережно повідомили Сталіну про серйозність ситуації, яка мала бути прихованою: «Щоб не давати поживу іноземній пресі, вважаємо за потрібне викласти цю критику в нашій пресі в стриманих висловах, виключивши факти про стан у проблемних районах».[614] Відповідно, через декілька тижнів після республіканської партконференції радянський уряд і партія спільно оголосили про «повну перемогу» в сільському господарстві. «Буржуазну теорію» про те, що СРСР доведеться повернутися до капіталізму та торгівлі, було «розбито вщент і розтерто на порох».[615]
Немає сумнівів у тому, що Сталін на той час чітко усвідомлював, що план у 5,8 мільйона тонн зерна був не реальним. 25 липня він повідомив Кагановичу, що має намір дозволити скоротити плани для «постраждалих» колгоспів в Україні. Сталін писав, що він не хотів говорити про зменшення хлібозаготівель раніше, щоб не «деморалізувати» українців і не зірвати збиральну кампанію. Замість цього він вирішив вичекати з цим оголошенням, сподіваючись «простимулю-вати» селян під час збору врожаю, а також показати свою щедрість, пропонуючи незначне зниження на 30 мільйонів пудів (490 000 тонн) або «в крайньому випадку» (ці слова були підкреслені) на 40 мільйонів пудів (655 000 тонн). На що Каганович відповів: «Я гадаю, що зараз ще не треба казати українцям про зниження. Краще було дозволити їм намагатися задовольнити неможливі вимоги».[616]
Однак перед початком цієї стратегічної гри Сталін отримав погані новини з усієї території Радянського Союзу, і особливо з України. Протягом літа ДПУ повідомило про зростання випадків крадіжок. Люди крали на залізниці, у магазинах, на підприємствах, і, перш за все, в колгоспах. Це мало кого могло здивувати: колгоспники (так само як і робітники) часто розуміли, що державне майно нікому не належить. Тому якщо вони щось візьмуть собі — це нікому не зашкодить. Та насамперед вони голодували. Саме такі висновки були представлені в доповіді, поданій ОГПУ в липні, де описували тривожну тенденцію: багато селян почали збирати зерно передчасно і таємно, а потім приховувати його для власного вжитку. Одна доповідь надійшла з району Центрального Поволжя:
У ніч на 9 липня на полях було помічено п’ять жінок, які зрізали колоски пшениці. Коли їх спробували затримати, жінки почали тікати в різних напрямках. Охоронець двічі вистрелив із мисливської рушниці. Одна із колгоспниць була сильно поранена (вона померла через кілька годин).
Тієї ж ночі у тому селі сторож виявив натовп з «п’ятнадцяти злодіїв на конях з мішками вкраденого зерна». Цій групі «злодіїв» пощастило більше, ніж п’ятьом жінкам. Після того, як вони почали запекло опиратися, сторож злякався і втік.[617]
Як це часто бувало в минулому, Сталін знайшов політичне пояснення таким актам відчаю. Під час відпустки в Сочі, куди він поїхав на «поїзді», добре забезпеченому продовольством, він написав декілька листів Кагановичу на цю тему.[618] У листуванні вони погоджувалися один з одним. Держава та її політика не становили небезпеки для селян, котрі голодували, навпаки, це вони дуже сильно загрожували державі. «Куркулі, розкуркулені та антирадянські елементи — всі вони крадуть, — писав Сталін Кагановичу. — Злочин повинні карати десятьма роками позбавлення волі або смертною карою». Амністії не повинно існувати взагалі: «Без цих (і подібних) драконівських соціалістичних заходів неможливо встановити нової соціальної дисципліни, а без такої дисципліни неможливо зміцнити і захистити наш новий порядок».[619]
610
Партійно-радянське керівництво УСРР під час Голодомору, 63–4.
611
РДАСПІ, 558/11/78/16 (1932), в кн. Пиріг, упоряд., Голодомор, 231.
612
ЦДАГОУ, 1/6/236/85 (1932), в кн. Пиріг, упоряд., Голодомор, 231–2.
613
РДАСПІ, 17/3/891 (1932), 52–5; РДАСПІ, 558/11/78 (1932), 16; РДАСПІ, 558/11/78 (1932), 12; в кн. Пиріг, упоряд., Голодомор, 229–32.
614
РДАСПІ, 558/11/78 (1932), 12, в кн. Пиріг, упоряд., Голодомор, 232.
615
СЗ СССР, 1932, №52, 312, в кн. Кондрашин та ін., ред.. Голод в СССР, том 1:2, 321–4.
616
РДАСПІ, 81/3/99 (1932), 115–19, в кн. Олег Хлевнюк та ін., Сталин и Каганович: переписка, 1931–1936 гг. (Москва: РОССПЕН, 2001), 244–5; ЦДАГОУ, 1/20/5381 (1932), 11–12, в кн. Пиріг, упоряд., Голодомор, 270.
617
Davies and Wheatcroft, The Years of Hunger, 158.
618
Timothy Snyder, Bloodlands: Europe Between Hitler and Stalin (New York: Basic Books, 2010), 37.
619
РДАСПІ, 81/3/99 (1932), 106–13, в кн. Хлевнюк та ін., Сталин и Каганович, 235–6.