Червоний Голод. Війна Сталіна проти України

Схоже, Сталін вважав, що погляди Рютіна були поширеними, особливо серед низових партійних працівників і серед людей, які мали щоденні контакти із голодним сільським населенням. Діяльність Рютіна загострила їхню чутливість до виявів невдоволення. Упродовж усього літа 1932 року Сталін читав звіти, які надходили з усіх куточків Радянського Союзу, в тому числі й тривожні з України. Найбільше їх надіслали на початку вересня. ОГПУ стверджувало, що на Північному Кавказі виявили контрреволюційну групу, яка виступала проти радянської політики через те, що «темпи суцільної колективізації були занадто швидкими».[645] По всьому СРСР ОГПУ попереджало своїх співробітників про «нову тактику куркулів» — тепер вони надсилали «фальшиві» скарги про голод. Такі випадки належало розслідувати: «Коли виявлятиметься брехня про голод, винуватців необхідно вважати контрреволюційними елементами».[646]

Смерть Надії, «платформа Рютіна», тривожні листи від близьких колег, приголомшливі новини з місць — усе це восени ще більше посилило Сталінову параною. Через постійне зростання невдоволень контрреволюція враз почала здаватись можливою. Історики давно розглядали події літа та осені 1932 року як каталізатор масових арештів та страт 1937–1938 років або Великого терору.[647] Але ці події також стали безпосереднім підґрунтям для екстраординарних рішень, які вплинули на Україну.

Тієї осені ще можна було все змінити. Кремль міг запропонувати продовольчу допомогу Україні та іншим зерновим регіонам СРСР, як уже зробив це в 1921 році, і як це спорадично робили в першому півріччі 1932 року. Держава могла перерозподілити всі наявні ресурси або завезти продовольство з-за кордону. Насамкінець можна було попросити міжнародної допомоги, як це було в 1921 році.

Натомість мова Сталіна про Україну стала різкою, так само як і про Північний Кавказ, де було багато українського населення. «Поставити собі за мету перетворити Україну в найкоротший термін на справжню фортецю СРСР, на справжню зразкову республіку», — це звернення Сталіна до Кагановича в серпні. «Оголосити догану керівництву Північного Кавказу за поганий темп хлібозаготівель», — заявив він.[648] Ці слова повторювали керівники на місцях. На початку жовтня генеральний секретар ЦК КП(б)У Станіслав Косіор звинуватив районних чиновників, які не змогли зібрати достатньо зерна, у «правих настроях». Протягом тижня українські області виконали лише 18 відсотків плану. Через кілька днів українське парткерівництво направило схильованого листа місцевим керівникам і застерігало, що «залишилося мало часу», та закликало «покінчити зі спокійним ставленням партійних, радянських органів... до саботажу всіх заготівель».[649] Незабаром після цього Молотов приїхав до Харкова, а Каганович вирушив на Північний Кавказ, щоб «боротися з класовим ворогом, який стояв за саботажем хлібозаготівель та посівної кампанії».[650]