Червоний Голод. Війна Сталіна проти України

Того ж дня голова РНК УСРР Чубар також написав довгого листа Сталіну та Молотову, в якому оповів про погану посівну кампанію та райони, охоплені голодом: «Тепер можна нарахувати принаймні 100 районів..., які потребують продовольчої допомоги». Як і Петровський, Чубар також побував на селі. Як і Косіор, він не піддавав критиці державну політику, натомість пояснював кризу «поганим плануванням та управлінням» під час збирання врожаю. Водночас Чубар абсолютно чітко описав те, що відбувалося: «З березня-квітня у кожному селі були вже десятки і сотні виснажених, голодних та опухлих людей, які помирали від голоду; з’явилися залишені батьками діти й сироти. Районне та обласне керівництво організовували допомогу із внутрішніх резервів, але зростання потреб та психологія голоду призвели до ще більшої кількості звернень про надання допомоги».

Він дійшов до того самого висновку: настав час закінчити «нереальні» хлібозаготівлі. «Навіть у випадках, коли той чи інший колгосп виконував планове завдання, він отримував додатково друге, а нерідко і третє».[590]

Каганович переслав ці два листи Сталіну. Він додав, що лист Чубаря «має більш діловий і самокритичний характер». Лист Петровського, навпаки, містить елемент «гнилі». Зокрема Кагановичу дуже не сподобалася критика партії та, відповідно, самого Сталіна. А втім, він підтримав їхній заклик: настав час запропонувати Україні деяку допомогу.[591] Молотов також написав Сталіну і зауважив, що експорт радянського зерна може бути на деякий час скорочений, щоб надати Україні продовольчу допомогу.[592]

Проте Сталін не погодився. З тону його листа було зрозуміло, що він не міг (або не хотів) повірити, що в Україні насправді не вистачає хліба: