Бесплатная библиотека
Читайте книгу на сайте или телефоне
READ-E-BOOK » История » Червоний Голод. Війна Сталіна проти України
Червоний Голод. Війна Сталіна проти України - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com

Червоний Голод. Війна Сталіна проти України

Электронная книга - «Червоний Голод. Війна Сталіна проти України». Краткое содержание книги:

У книзі «Червоний голод. Війна Сталіна проти України» (Премія Фундації Омеляна й Тетяни Антоновичів, 2017, Премія Лайонела Гелбера, Премія Даффа Купера, 2018) Енн Епплбом висвітлює історію Голоду 1932–1933 років та події, що цьому передували. На основі архівних документів, щоденників, усних свідчень, мемуарів, досліджень українських та зарубіжних науковців авторка доводить, що штучний голод в радянській Україні та репресії проти української інтелігенції на початку 1930-х стали складовими єдиного наміру Сталіна та його поплічників. Більшовицькі лідери добре пам’ятали, як майже втратили Україну в 1917–1920 роках. Коли з масовими виступами українських селян проти колективізації ця загроза виникла знову, комуністична влада вдалася до політики творення голоду, яка забрала життя майже чотирьох мільйонів людей. Проте, як зазначає Епплбом, в історичній перспективі Сталін програв війну проти України, котра врешті виборола незалежність. І хоча «Червоний голод» написано не у відповідь на сучасні події, розуміння причин, механізму та наслідків Голодомору можуть багато чого прояснити в нинішніх українсько-російських відносинах і трактуваннях спільного радянського минулого.
1 ... 85 86 87 88 89 90 91 92 93 ... 191
Перейти на страницу:

Відчуття наближення кризи також вплинуло на іноземців, які жили в Україні. Польський консул у Києві звернувся до Варшави з власними спостереженнями про «серйозну нестачу їжі» в багатьох селах. Він бачив людей, котрі падали від голоду на вулицях у Вінниці та Умані.[573] Німецький консул повідомив, що отримав багато звернень від представників німецької меншини з проханням визнати їх громадянами Німеччини, що дало б їм змогу емігрувати: «Хліба не вистачає, селяни знову змушені їсти жахливі сурогати... напівголодні колгоспники та робітники, чий раціон також недостатній, просять їжі».[574]

Враховуючи масштаби нестачі продовольства, було зовсім недивно, що цієї весни (аналогічно як і в 1921 році) селяни відмовлялися сіяти: якщо вони посіють останнє зерно, то їм нічого буде їсти, а все, що виросте, все конфіскує держава. У квітні 1932 року ОГПУ забило на сполох: понад 40 тисяч господарств взагалі не збиралися нічого вирощувати.[575] Оскільки голод продовжував ширитися, багато людей ставало занадто знесиленими, щоб працювати в полі. Незасіяні поля не були таємницею: «Вісті ВУЦВК», головна газета українського республіканського уряду, відкрито повідомляла, що навесні засіяли лише дві третини українських полів.[576]

Жоден сторонній спостерігач на той момент не міг би повірити в те, що Україна цього року зможе виконати призначені Москвою плани хлібозаготівель. Постачання продовольства помітно зменшувалося. Експортні квоти зерна не виконувалися. І сила-силенна людей мали залишитися без їжі.

Навесні 1932 року декілька високопоставлених українських комуністів нарешті зібралися з духом і закликали до різкої зміни політики. У лютому «старий більшовик» Григорій Петровський, на той час член Політбюро ЦК КП(б)У та голова ВУЦВК, котрий перебував у партії ще з дореволюційних часів, написав короткого листа своїм колегам. Він не шукав «стрілочника» для пояснення ситуації, що склалася, і не розглядав голод як «тимчасове» або вигадане явище. Замість цього він зауважив відсутність їжі «не лише в селах, а й у робітничих містах» по всій Україні, у Київській і Вінницькій областях, а також в Одесі, Дніпропетровську та Харкові.

Петровський запропонував такі дії: написати листа до Центрального Комітету ВКП(б), в якому докладно розповісти про «гостру нестачу продовольства для населення та кормів для худоби»; попросити призупинити заготівлю зерна в Україні та «згідно із законом відновити вільний обмін товарами»; запросити Червоний Хрест та інші організації з надання допомоги, які б об’єднали свої ресурси, як це було в 1921 році, і врятували людей у найбільш по-страждалих районах, особливо це стосувалося дітей; мобілізувати організації в межах республіки для допомоги районам, які потерпали від голоду. Він прямо заявив, що радянська держава навіть не повинна сподіватися взагалі будь-що зібрати в Україні в 1932 році. Для того, щоб прогодувати голодних українських селян, будь-який врожай їжі повинен залишатися всередині республіки.[577]

Інші українські партійні керівники відгукнулися на заклик Петровського. У березні, змінивши свої попередні заяви, партійні очільники раптово наказали зверхникам на місцях припинити хлібозаготівлі. Незважаючи на невиконання весняних планів, селяни мали переключитися на посівну.[578] Заохочені такими заявами згори, деякі українські посадовці нижчого рівня відмовлялися постачати зерно до інших республік та інших державних установ. Один посадовець, якого попросили відправити 1000 тонн зерна на Урал, написав у відповідь, що це «неможливо». Також було відмовлено в запиті на відправлення бобів та гороху.[579]

Наступні обговорення — у самому Кремлі, всередині КП(б)У в Харкові, а також між Москвою та Харковом — були дещо розмитими й обережними, скорше навіть заплутаними й суперечливими. Ймовірність широкомасштабного голоду добре усвідомлювали всі сторони. Проте знову ж таки, усі також розуміли особисту відповідальність Сталіна за політику колективізації, яку він задумав і обстоював, підтримував і захищав. Відкрито йому протистояти, вже не кажучи про те, що це відразу було приречено на поразку, означало критикувати самого лідера. Усі знали, що надання продовольчої допомоги Україні було б мовчазним визнанням поразки політики Сталіна. Проте всі також розуміли, що якщо забрати в українських селян усе зерно і змусити засіяти останнє, це призведе до справжньої катастрофи.

вернуться

573

Bojko and Bednarek, Holodomor, 111–12.

вернуться

574

Dmytro Zlepko, Der Ukrainische Hunger-Holocaust: Stalins verschwiegener Volkermord 1932/33 an 7 Millionen ukrainischen Bauern im Spiegel ge-heimgehaltener Akten des deutschen Auswartigen Amtes: eine Dokumenta-tion (Sonnenúhclass="underline" Verlag Helmut Wild, 1988), 95–7.

вернуться

575

ЦА ФСБ РФ, 2/11/1449 (1932), 144–6, в кн. Данилов та ін„ ред., Трагедия советской деревни, том 3, 361–2.

вернуться

576

“Досвід Проскурівщини і Козятинщини в боротьбі за цукровий буряк”, Вісті ВУЦВК, (Харків, 6 червня 1932), в кн. Василь Марочко, Ольга Мовчан, Голодомор 1932–1933 років в Україні: хроніка (Київ: Видавничий дім “Києво-Могилянська академія”, 2008), 87.

вернуться

577

ЦДАГОУ, 1/20/5255 (1932), 4, в кн. Пиріг, упоряд., Голодомор, 70.

вернуться

578

ЦДАГОУ 1/6/8 (1932), 203–4, в кн. Голодомор, 92–3.

вернуться

579

Сергійчук та ін., упоряд., Український хліб на експорт, 78–81.

1 ... 85 86 87 88 89 90 91 92 93 ... 191
Перейти на страницу:
0
Сюжет
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Атмосфера
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Главный герой
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Общее впечатление
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)