Її ім’я було Татьяна
- Автор: Суворов Виктор
- Язык: украинский
- Жанр: Публицистика
Электронная книга - «Її ім’я було Татьяна». Краткое содержание книги:
Георгій Костянтинович злегка відхилявся від правди. Навчання із застосуванням атомної зброї він проводив не багато разів, а лише одного разу. А із застосуванням водневої зброї ні він, ані хтось інший в усьому світі не проводив ніколи, ні до Жукова, ні після нього. Випробувань проводили багато, однак до навчань військ із застосуванням зарядів мегатонного класу не додумався ніхто.
Далі в бесіді Жуков висловив глибоку стурбованість долею планети в разі, якщо США і СРСР обміняються ядерними ударами однакової сили:
«Якби в перші дні війни США скинули 300–400 бомб на СРСР, а Радянський Союз, зі свого боку, скинув таку саму кількість бомб на США, то можна уявити собі, що сталося б із атмосферою».
Ось такий миролюбний у нас був Міністр оборони.
Жуков страшенно не хотів занапастити атмосферу нашої прекрасної планети, тому дохідливо роз’яснював нетямущому Президенту США, що обмін ядерними ударами однакової сили може призвести до непередбачуваних наслідків.
Однак ударів однакової сили бути не могло.
На час зустрічі Жукова й Ейзенхауера на озброєнні Стратегічного авіаційного командування ВПС США знаходився міжконтинентальний стратегічний бомбардувальник Б-36 — гібрид поршневого і реактивного літаків. Спочатку Б-36 створили з шістьма поршневими двигунами. Потім його модернізували, додавши ще чотири реактивні. Це дало змогу збільшити максимальну швидкість до 685 км/год. Б-36 міг вилітати у США, бомбити будь-яку точку в Радянському Союзі та повертатися додому без дозаправки. Американська промисловість випустила 384 такі літаки.
Радянський Союз з усіх боків було обкладено американськими військовими базами: у Норвегії, Великобританії, Іспанії, Західній Німеччині, Італії, Туреччині, Греції, Японії, Південній Кореї, на островах Тихого океану. Тому бомбардувальникам Б-36 було гарантовано прикриття винищувачами, які могли підніматися з аеродромів, розкиданих навколо Радянського Союзу, а також з авіаносців. А вогонь зенітної артилерії бомбардувальнику Б-36 був не страшний, бо занадто високо він літав.
У лютому 1955 року на озброєння американської авіації надійшли перші міжконтинентальні реактивні бомбардувальники Б-52. Бойовий радіус — 7210 кілометрів. Тобто можна вилітати з Америки, бомбити Радянський Союз, повертатися до Америки. Максимальна швидкість — 957 км/год, максимальне бомбове навантаження — 31 тонна, нечувана висота польоту. 2013 року, коли я пишу ці рядки, Б-52 досі перебуває на озброєнні.
На час милої бесіди Жукова й Ейзенхауера Сполучені Штати, крім трьох сотень Б-36 і декількох перших Б-52, мали реактивний бомбардувальник Б-47. Міжконтинентальної дальності в нього не було. Точніше, була, але тільки в один кінець. Однак наявність безлічі американських баз навколо Радянського Союзу зводила цю незручність нанівець: тримати літаки можна на безпечній відстані від Радянського Союзу, у потрібний момент перегнати на передові аеродроми, заправити, підвісити бомби й відправити у політ з поверненням на бази Великобританії, Норвегії, Західної Німеччини, Туреччини, Південної Кореї тощо. Американська промисловість випустила 2041 такий літак.
Крім цього, американські авіаносці на час зустрічі Жукова та Ейзенхауера уже отримали палубні штурмовики «Скайхок», які також могли бути носієм ядерної зброї.
А в Радянського Союзу на той час міжконтинентальних засобів доставки не було.
5
За зворушливою турботою Жукова про збереження атмосфери ховалася ядерна імпотенція Радянського Союзу.
Жуков блефував, граючи надувними м’язами. У Радянського Союзу не було на той час 300–400 стратегічних ядерних зарядів.
Якби й було, то доставити їх неможливо. І поршневий Ту-4, і перші Ту-16, що надійшли на озброєння, теоретично могли донести «Татьяну» до Америки. Але тільки в один кінець. На повернення гасу не вистачало.
Різниця полягала в тому, що в разі війни американські бомбардувальники, не вразливі для вогню зенітної артилерії, були б прикриті своїми винищувачами, водночас Радянський Союз не мав баз навколо США, тому довелося б діяти без прикриття.
Якби вдалося навербувати смертників на самозгубний подвиг, на політ в один кінець, то прорватися через систему ППО поршневий Ту-4 навіть теоретично не міг. І Ту-16 теж.
Так навіщо ж Жуков розмірковував про непередбачувані наслідки обміну ядерними ударами однакової сили, якщо, власне, сили для завдання такого удару в Радянського Союзу на той час не було?