Її ім’я було Татьяна

Перебуваючи на службі у Війську Польському, будучи заступником Міністра Національної оборони Польщі, Поплавський 12 серпня 1955 року отримав звання генерала армії — Радянської. Звання присвоєно Указом Президії Верховної Ради СРСР. Указ підписав голова Президії Верховної Ради СРСР Маршал Радянського Союзу К. Є. Ворошилов.

Прикладів безліч. Ось третій. У вересні 1943 року командувачем бронетанкових військ Війська Польського товариш Сталін призначив генерал-лейтенанта танкових військ Дмитра Карповича Мостовенка. Родом він з міста Урюпинська. Польською мовою не володів. 11 липня 1946 року постановою Ради міністрів СРСР № 1545 Д. К. Мостовенку товариш Сталін присвоїв звання генерал-полковника танкових військ. У липні 1947 року Сталін наказав генерал-полковнику танкових військ Мостовенку повернутися до Радянського Союзу, де той послідовно командував танковими з’єднаннями спочатку Одеського, потім Білоруського військових округів.

Ось приклад непоодинокого, а групового призначення радянських офіцерів і генералів на керівні пости в армію сусідньої держави. У вересні 1944 року управління 6-ї повітряної армії ВПС РСЧА було перетворено в управління ВПС Війська Польського. Управління цілої армії, укомплектоване нашими рідними радянськими громадянами, раптом стало польським. Хоча по-польськи там ніхто розмовляти не вмів.

Командувач 6-ї повітряної армії Герой Радянського Союзу генерал-лейтенант авіації Федір Петрович Полинін відповідно став командувачем ВПС Війська Польського. Родом Федір Полинін із Саратовської області. Це не дуже далеко від Урюпинська. Іноді мені хочеться кричати туди, у 1944 рік: «Федю, ну які же із нас поляки?!».

Польською авіацією саратовський Фєдька командував до 1947 року. 11 липня 1946 року тією ж таки постановою Ради Міністрів СРСР № 1545, підписаною тим-таки товаришем Сталіним, Полинін отримав звання генерал-полковника авіації. Після того повернувся до Радянського Союзу, з поляка перекинувся на росіянина та продовжував службу на високих постах у ВПС Радянської Армії до 1971 року.

Крім командирів, у складі Війська Польського та в інших державних структурах перебували радянські «радники». Наприклад, 6 березня 1945 року комісар Державної безпеки 2-го рангу Іван Олександрович Сєров, крім інших посад, отримав ще одну — радника НКВС СРСР при Міністерстві громадської безпеки Польщі.

Прізвище Сєрова нам уже десь траплялося раніше. Точно — Катинь, Мідне, П’ятихатка... Іван Олександрович Сєров розумівся на наведенні ладу шляхом масових розстрілів. Поради давав слушні. Радником був тямущим.

Тут треба додати, що вслід за переможною Червоною Армією йшли війська НКВС. Їх завдання — охорона тилу. Тил вони охороняли шляхом проведення облав і каральних операцій. Польщею теж пройшлися.

Отже, з одного боку, винищення всіх, хто чинить опір, з іншого — призначення урюпинських хлопців на вищі командні посади у «звільнених» країнах.