Її ім’я було Татьяна
- Автор: Суворов Виктор
- Язык: украинский
- Жанр: Публицистика
Электронная книга - «Її ім’я було Татьяна». Краткое содержание книги:
Імовірно, що це просто анекдот. Але вельми скидається на правду. Чужою мовою, або своєю рідною, проте давно забутою, можна й не таке бовкнути.
7
Тепер поміркуймо: навіщо товаришеві Сталіну 1949 року укладати Варшавський договір? З ким? З Маршалом Польщі Рокосовським? З генерал-полковниками Радянської Армії Корчицем, Поплавським, Полиніним? Усім їм Сталін особисто присвоював звання. Міг би і не присвоювати. А міг те, що присвоєно, так само легко зняти. Міг викликати з Польщі й відправити куди завгодно, хоч на Колиму тачку катати, хоч на свиноферму, хоч у розстрільний підвал.
Із 17 серпня 1937 року до 23 березня 1940 року комдив Рокосовський перебував у внутрішній в’язниці ГУДБ НКВС. Два з половиною роки слідства, катувань. Вибито дев’ять зубів, зламано три ребра, молотком розбито пальці ніг. І до всього — смертний вирок. З виконанням. Рокосовського розстрілювали двічі. Холостими.
Так навіщо ж товаришеві Сталіну укладати договір з Рокосовським? Йому можна вибити інші зуби, доламати всі ребра, розтрощити пальці рук, а потім розстріляти... бойовими.
Але можна і не розстрілювати. Можна призначити головою свинарської артілі «Культура».
І з рештою товаришів можна вчинити так само. Вони до такого ставлення були вже готові. І зовсім не через випадково почуті розмови.
Але Польща — особливий випадок. Польща з першого дня Другої світової війни воювала проти Німеччини. Польща з 1941 року — наш союзник у Другій світовій війні.
У Чехословаччині та Болгарії все було значно простіше. Тут будь-якого громадянина можна було оголосити пособником нацистів. З усіма наслідками. Спробуй виправдатися.
Війська Угорщини та Румунії воювали проти Радянського Союзу. Тут узагалі кожного можна було ставити до стінки, не вдаючись у подробиці.
Про Східну Німеччину я навіть не згадую.
І в усіх цих країнах побувала Червона Армія. А вслід за ними — війська НКВС. І стояли там радянські гарнізони, і призначали туди наших радників у всі державні структури.
Тому Сталіну не було необхідності укладати жодних військових спілок з урядами підкорених країн. Усе було під контролем.
Та якщо Сталіну не було причин укладати Варшавський договір, то навіщо він Хрущову? Адже 1955 року у Варшаві сидів той-таки член Політбюро ЦК ПОРП, заступник голови глави уряду, Міністр національної оборони Польської Народної Республіки, двічі Герой Радянського Союзу, Маршал Польщі К. К. Рокосовський.
Хрущову Варшавський договір був потрібен із двох причин.
Перша — братам за класом слід було показати, що після смерті Сталіна дружні обійми Радянського Союзу не послабшали. Як ішли ми всі сталінським шляхом, так і будемо йти. У цьому кожен міг переконатися під час навчань на Тоцько-му полігоні. Щоб розвіяти останні сумніви, усіх любих братів Хрущов вирішив зв’язати ще й юридично.
Друга — Варшавський договір був потрібен Хрущову як розмінна монета. Ми готові організацію Варшавського договору розпустити, якщо буржуїни розпустять НАТО.
Але якщо розпустити НАТО, то розпадеться добровільний оборонний союз Заходу.
Якщо розпустити організацію Варшавського договору, нічого не зміниться. Усі країни, з яких Червона Армія забулася піти після Другої світової війни, так і залишаться під повним контролем Радянського Союзу.
Ми вміємо принижувати. Цього не відбереш.
1955 року Хрущов вирішив: Головнокомандувач об’єднаних збройних сил країн — учасниць Варшавського договору буде радянський маршал, начальником об’єднаного штабу буде радянський генерал. Завжди. Без варіантів.
Це — квіточки.
Для будь-якої країни було б образою, якби Хрущов сказав: «Товариші молодші брати, міністри оборони всіх ваших країн будуть безпосередньо підпорядковуватися Міністру оборони СРСР, Маршалу Радянського Союзу Жукову, начальники штабів ваших армій стануть підлеглими начальника Генерального штабу Збройних сил СРСР Маршала Радянського Союзу Соколовського.
Не можуть міністри суверенної країни підкорятися міністру іншої країни.
Але Хрущов пішов навіть далі. Він вирішив: нехай головнокомандувач об’єднаних збройних сил країн — учасниць Варшавського договору буде першим заступником Міністра оборони СРСР, хай начальник об’єднаного штабу буде першим заступником начальника Генерального штабу Збройних сил СРСР.