Її ім’я було Татьяна
- Автор: Суворов Виктор
- Язык: украинский
- Жанр: Публицистика
Электронная книга - «Її ім’я було Татьяна». Краткое содержание книги:
Слід згадати деякі моменти з біографії В’ячеслава Олександровича Малишева, щоб гідно оцінити промахи очолюваної ним комісії.
Малишев став Народним комісаром, тобто Міністром важкого машинобудування, у віці 36 років. Того самого року він став членом ЦК КП. 1940 року Сталін призначає Малишева на посаду заступника голови уряду Радянського Союзу. У травні 1941 року Сталін стає головою Уряду СРСР, Малишев автоматично стає заступником Сталіна. Малишеву на той час було 38. Протягом усієї війни Малишев був заступником Сталіна в уряді, одночасно — Народним комісаром танкової промисловості.
Товариш Сталін, як відомо, помилок і промахів не пробачав. Малишев вижив тому, що помилок не робив.
Про те, як Малишев керував промисловістю загалом і танковою зокрема, ми можемо судити за темпами евакуації промисловості з небезпечних районів 1941 року та стрімкого підйому виробництва на Уралі та у Сибіру, за кількістю та якістю випущених під час війни радянських танків. Заплачену ціну я до уваги не беру, тому що діяв непорушний принцип: «Нам потрібна перемога, одна на всіх, ми за ціною не постоїмо».
Під час війни Сталін присвоїв Малишеву «Золоту Зірку» Героя Соціалістичної Праці та звання генерал-полковника інженерно-технічної служби, нагородив двома Сталінськими преміями першого ступеня та вищими полководницькими орденами Суворова і Кутузова перших ступенів.
Малишев на фронті не воював, але Сталін конструкторів зброї та керівників її виробництва відзначав військовими званнями й бойовими орденами нарівні з генералами, які командували дивізіями, корпусами, арміями і фронтами.
Вони на те заслуговували.
Після війни Малишев (з нетривалими перервами) до самої смерті Сталіна залишався його заступником в уряді. Після смерті Сталіна Малишев став першим заступником голови уряду, одночасно (до 28 лютого 1955 року) очолюючи Міністерство середнього машинобудування.
Ріжте мене ножами булатними на дрібні шматочки і посипайте сіллю, але ніколи нікому не повірю, що така людина могла робити висновки, які ніяк не стикувалися з очевидними фактами. Не міг В’ячеслав Олександрович Малишев, знаючи про дві воронки на ґрунті, маючи чітке уявлення про характер ушкоджень, підписати акт про те, що причиною був вибух однієї міни, якої тут не могло бути, яка, навіть якби й була, не могла вибухнути, а якби і вибухнула, то не могла втопити цілий лінкор, завдавши величезного ушкодження з двох бортів.
Але саме вибух однієї німецької міни названо причиною загибелі лінкора. З цього випливає, що Урядова комісія свідомо не помічала незручних фактів і фальсифікувала висновки.
4
Будь-кому, хто хоч би побіжно ознайомився з обставинами загибелі «Новоросійська», було ясно, що офіційна версія необгрунтована. Тому негайно вслід за знищенням усіх показань свідків було поширено дві неофіційні версії. Обидві вони мають однаковий початок — це була цілеспрямована диверсія. Однак закінчення у двох історій різні.
Перша версія — злочин учинили італійські диверсанти.
Друга версія — злочин учинили британські диверсанти.
Проаналізуймо.
«Новоросійськ» — це італійський лінкор «Giulio Cesare» — «Юлій Цезар». Після закінчення Другої світової війни флот переможеної Італії було розділено між союзниками. Італійські флотські офіцери нібито не могли допустити, щоб гордість італійського флоту борознила моря й океани під серпасто-молотастим прапором. Італійські підводні диверсанти, нібито не ставлячи уряд і командування свого флоту до відома, здійснили диверсію з власної ініціативи та власними силами.
Усе тут логічно і ясно. Але є незначна слабина, яка псує картину: «Цезар» не був гордістю італійського флоту.
Його було закладено 24 червня 1910 року й увійшов до складу італійського флоту до початку Першої світової війни. Поки його будували, великі морські держави здійснили потужний технологічний прорив. Уже на час виходу в море новенький «Цезар», на якому ще не висохла фарба, був кораблем застарілим. У Першій світовій війні участь брав, але із супротивником не зустрічався жодного разу 1928 року був переведений до складу навчальних кораблів. Обставини змусили його модернізувати та знову зробити бойовим. «Цезар» воював у Другій світовій війні, але 5 січня 1942 року в розпал війни був виведений зі складу флоту, поставлений на якір і перетворений спочатку на навчальний корабель, незабаром — на плавучу казарму. Так від нього було більше толку.
1943 року після виходу Італії з війни «Цезар» ледве-ледве дійшов до Мальти, де був інтернований британцями. На Мальті він простояв п’ять років із мінімальним екіпажем на борту, без консервації, ремонту й обслуговування.