Нескінченна історія

Поївши, всі стали збиратися в дорогу. Посуд, скатерть і все, що залишилося з їжі, склали до дорожніх сумок і в’юків, а тоді приторочили їх до сідла одного з мулів. Коро­лівна Оґламар застрибнула на свого білосніжного румака і помчала учвал, навіть не озирнувшись. Лицар Гінрек сів на свого вороного огира і кинувся услід за нею. Решта троє ли­царів запропонували Бастіянові їхати на нав’юченому му­лі, що віз на собі всі припаси. Він якось-то вмостився у сід­лі, панове лицарі також позаскакували на своїх коней у ро­зкішній збруї і клусом - Бастіян їхав останнім - рушили через ліс. Тварина, на якій він сидів, - як виявилося, стара мулиця, - відставала все більше і більше, отож Бастіян про­бував її легенько підігнати. Однак замість того, щоби побіг­ти швидше, мулиця взагалі зупинилася, повернула до ньо­го голову і сказала:

- Не підганяй мене, пане, тому що я відстала навмис­не.

- Чому? - здивувався Бастіян.

- Тому що я знаю, хто ти, пане.

- Звідки ти знаєш?

- Якщо бути лише наполовину віслюком, як от я, а не цілковитим ослом, як дехто, такі речі просто відчуваєш. Навіть коні - і ті щось зауважили. Нічого не кажи мені, па­не. Я була б щасливою, якби могла розповісти своїм дітям і внукам, що везла на своїй спині Рятівника Фантазії і що найпершою його привітала. Але, на жаль, у мулів не буває дітей.

- Як тебе звати? - запитав Бастіян.

- їха, пане.

- Послухай-но, їхо, зроби таку ласку і не псуй мені приємності: наразі не розповідай нікому того, що ти про мене знаєш. Гаразд?

- Залюбки, пане.

І мулиця побігла швидше, щоби наздогнати решту по­дорожніх.

Тим часом товариство зупинилося на узліссі: вони че­кали на Бастіяна. Всі зачаровано дивилися на Срібне Місто Амарґант, яке палахкотіло внизу, осяяне соням ним про­мінням. Узлісся було на невеличкій височині і з цього міс­ця відкривався чудовий краєвид: велике озеро, з водою майже бузкового кольору, зусібіч оточені кручами, порос­лими лісом. А посеред того озера розкинулося Срібне Місто Амарґант. Усі великі будинки у цьому місті стояли на ко­раблях, житла трохи менші - на барках і човнах, а палаци - на широких баржах. І до того ж усі будівлі й усі кораблі бу­ли зі щирого срібла, тонкої роботи, вишукано і коштовно оздоблені. Вікна і двері палаців, філігранні башточки і бал­кони - все вражало розмаїттям і такою чарівливою красою, що це місто не мало собі рівних у цілій Фантазії. На озері туди-сюди сновигали невеликі суденця, які перевозили лю­дей і берега до міста - і навпаки. Отож, і Герой Гінрек з усім своїм товариством поквапився до причалу, де на них уже чекав срібний човен із дивовижно вигнутим носом. У цей човен умістилося ціле їхнє товариство, і навіть коні й му­лиця.