Нескінченна історія
- Автор: Энде Михаэль Андреас Гельмут
- Год: 2008
- Язык: украинский
- Год: Старого лева
- Жанр: Детское фэнтези
Электронная книга - «Нескінченна історія». Краткое содержание книги:
- Я Герой Гінрек, - сказав він, - а ця дама - Оґламар, донька короля країни Люнн. Ці мужі - мої друзі лицарі Гікріон, Гісбальд і Гідорн. А як Вам на ім’я, юний друже?
- Мені поки що не вільно називати своє ім’я, - відповів Бастіян.
- Обітниця? - ледь глузливо поцікавилася принцеса Оґламар. - Такий юний - і вже обітниця?
- Ви, вочевидь, прибули здалеку? - запитав його лицар Гінрек.
- Так, дуже здалеку, - відказав Бастіян.
- Ви принц? - принцеса розглядала його вельми прихильно.
- Цього я вам також не скажу, - відповів Бастіян.
- Ну, що ж, хай там як - вітаємо за нашим столом! - вигукнув лицар Гінрек. - Чи не зробите нам ласку, зайнявши місце порад із нами і розділивши з нами трапезу, юний друже?
Бастіян із вдячністю прийняв запрошення, сів і почав досхочу призволитися.
З розмови, яку вели дама і четверо молодих лицарів, він довідався, що зовсім недалеко звідси лежить велике і величне Срібне Місто Амарґант. Невдовзі там мав відбутися турнір. Відтак і з далеких країв, і з околиць туди сходилися найхоробріші герої, найкращі мисливці, найвідваж- ніші воїни, а також різні шукачі пригод і пройдисвіти. Усім хотілося позмагатися на турнірі.
Лише троє найсміливіших і найдужчих - переможці турніру - будуть удостоєні високої честі й зможуть узяти участь у небезпечній виправі. То мало бути щось на кшталт пошукової експедиції. Наскільки зрозумів Бастіян, ішлося, вочевидь, про тривалу і надзвичайно складну подорож, мета якої - пошуки невідомого героя, що його лицарі - Басті- янові співрозмовники - називали Рятівником Фантазії. Річ у тім, що ніхто не знав навіть його імені; відомо було тільки, що шукати його треба десь у світі Фантазії. Так чи інак, але саме йому, своєму Рятівникові, Фантазія завдячувала тим, що усе ще - або ж знову - існує. Виявляється, колись, у прадавні часи, над Фантазією була нависла страхітлива загроза - катастрофа, нещастя, лихо; Фантазія тоді заледве не загинула. Саме він, Рятівник, чи не в останню мить відвернув цю загрозу: він прийшов і дав Дитинній Царівні ім’я - Місяцівна. Нині всі - тобто кожен, хто живе у Фантазії, - знають Дитинну Царівну саме під цим іменем. А Рятівник, нерозпізнаний, нікому не знаний і всіма забутий, загубився десь у безмежній Фантазії. Отож його треба знайти, а тоді, так би мовити, супроводжувати з ескортом, аби з ним нічого не трапилося. Завдання пошукової експедиції якраз у цьому і полягатиме; треба буде знайти Рятівника. Але оскільки на учасників виправи можуть чекати неймовірні пригоди і важкі випробування, для експедиції треба відібрати найдужчих і найхоробріших мужів: хтозна, що їм доведеться пережити. Саме тому і влаштували цей турнір.
Турнір, під час якого мали визначитися переможці, скликав Срібний Старець Кверквобад (в Амарґанті завжди правили найстарший чоловік або найстарша жінка, а Кверквобадові власне виповнилося сто сім років). Однак визначати переможців довірили не йому, а юному мисливцеві з племені зеленошкірів на ім’я Атрею, який саме гостював у Кверквобада. Цей Атрею пізніше мав очолити пошуки. Він був єдиний, хто зміг би впізнати Рятівника, бо одного разу бачив його обличчя у відображенні Брами Чарівного Дзеркала.
Бастіян мовчки слухав. Це виявилося дуже непросто - мовчати і слухати, тому що Бастіян майже відразу здогадався, що Рятівником Фантазії, про якого, власне, йдеться, є він сам. А коли, до всього, прозвучало ще й ім’я Атрею, його серце аж тьохнуло від щастя, отож Бастіянові було вельми важко не зрадити себе: він насилу зумів приховати радість. Та все ж хлопець твердо вирішив, що наразі краще залишатися невпізнаним.
До речі, лицареві Гінреку в цілій цій затії йшлося не так про небезпечну виправу і пошуки Рятівника, як про те, щоби завоювати серце королівни Оґламар. Бастіян відразу помітив, що лицар Гінрек по самі вуха закоханий у цю молоду даму. Він раз за разом зітхав - навіть тоді, коли не було ніякісінької причини зітхати, і, знай, кидав на свою обраницю тужні та зажурені погляди. А вона, знай, вдавала, ніби нічого не помічає. Правда, невдовзі з’ясувалося, що якийсь час тому вона дала обітницю віддати свою руку і серце тільки найбільшому героєві, найуславленішому з- поміж усіх лицарів на світі - звитяжцю, здатному здолати будь-якого супротивника. На менше вона не погоджувалася.
Саме це і турбувало Героя Гінрека. Він не знав, як довести королівні Оґламар, що найбільший герой і найуславле- ніший лицар - це він. Бо й справді: не міг же він отак просто взяти і вбити когось, хто не заподіяв йому нічого злого? А воєн уже давно не було. Він залюбки став би на прю із якимись чудовиськами або демонами, він - якби на те його воля - був ладен щоранку приносити принцесі до сніданку щойно відрубаний і ще закривавлений драконячий хвіст, але, на превеликий жаль, ніде поблизу не водилися ані демони, ні дракони, ані жодні інші чудовиська. Тому коли до нього прийшов посланець від Кверквобада і запрошенням на турнір, він одразу ж радо погодився А королівна Оґла- мар наполягла на тому, що поїде разом із ним: вона хотіла на власні очі побачити, на ще він здатний.