Українське письменство
- Автор: Зеров Микола
- Год: 2002
- Язык: украинский
- Год: Основи
- ISBN: 966-500-019-5
- Жанр: Критика
Электронная книга - «Українське письменство». Краткое содержание книги:
На цих рядках в передчутті роману Харко — Ганна рукопис обривається.
Сподіваємось, зробленого нами коротенького переказу досить, щоб уявити, з якого роду літературним замислом маємо діло в поемі. Безперечно, Кухаренко мав на меті в поетичній формі змалювати початок Кубанського війська. Що Верґілій для Риму, те хотів він зробити для рідного йому кубанського козацтва, отже, «Харко-кошовий» — зовсім не національна наша поема, а тільки генеалогічна, чи що, поема чорноморського козацтва.
Чи має поема яке-небудь сучасне значення? Нам здається, що ні. Вже тоді, коли вона лежала в портфелі керівників «Основи», вже тоді вона була твором перестарілим з боку стилю та манери трактування сюжету. Українська література в 40—50-х роках вже рішуче перейшла до реалістичного напрямку; поставила перед собою інші завдання, де не було місця поемам-травестіям à la «Енеїда». Тим більше чужа вона нам. Коли «Енеїда» ще читається з інтересом, то це тільки завдяки великому таланту автора; але рядові твори того ж самого типу, не відзначені особливим талантом, навівають на нас нудьгу. Поема «Харко, запорозький кошовий» дає саме такий типовий зразок цієї літературної форми; через це вона — вельми інтересний причинок для історії епічної поеми на Україні, але читати її — річ нелегка; ніякого естетичного вдоволення вона не дає.
Літературна вартість поеми невисока. Мова пересипана русизмами. Вірш уривчастий і важкий, далеко важчий од вірша «Енеїди», не вважаючи на те, що розмір у Кухаренка легший — хорей (у Котляревського ямб).
Ритм носить печать безперечного впливу Котляревського; ті самі пірихії в другій стопі (зжáлься, покажи себé», «тíльки таланý не маю»); ті самі союзи посеред речення («вмісті щоб ділить добро», «чумаків хоть і душили», «пишуть що оце до нас»), фактура вірша занадто відстала навіть для української поезії 50—60 років.
До поеми Кухаренка доложена стаття І. Стешенка. Стаття дає цілий ряд цікавих літературних спостережень, але, на жаль, щедро розведено їх водою різних загальників. «Генії не падають з неба, а виростають, підготовані працею попередників». Або: «Чим більше уготовано для генія путей, тим більша змога виявитись йому в повному сяйві». Або: «Любові до рідного краю в серці не випечеш». Думки, що й казать, хороші й справедливі, але в такій популярній формуловці, мабуть, зайві на сторінках наукового журналу.
Д-ій Стешенко спиняється, головним чином, на двох моментах: на впливі Котляревського на Кухаренка і на виясненні питання про автора поеми. Вплив Котляревського д. Стешенко визнає безперечним і доводить його довгою низкою паралельних виписок з обох поем («Харка» і «Енеїди»), але слідів його шукає тільки на композиції твору, зоставляючи недослідженою форму: розмір, строфічну будову, ритм і словник.
Другий свій тезис, що автором поеми являється Кухаренко, д. Стешенко доводить не тільки вказівкою на напис, що належить, на його думку, людині, близькій до редакції «Основи», але й порівнянням словарного матеріалу «Харка» з лексиконом інших творів Кухаренкових.
З інших статей варт одмітити статтю Ор. Левицького: «Про Василя Тяпинського, що переклав в XVI ст. Євангеліє на просту мову». Д. Ор. Левицький ставить питання — «хто був цей щирий шляхтич русин, що так щиро любив свій народ» і «де була та убога друкарня, з якої видав він свій переклад». Досі з легкої руки проф. Довнара-Запольського перекладача Євангелія бачили в полоцькому шляхтичі В. Тяпинському, відомості про якого зустрічаються в актах Литовської Метрики 1564—1603 рр. О. Ів. Левицький, переглянувши актові книги володимирського і луцького судів за 1561—1580 рр., знайшов там цілу низку документів, що стосуються до особи пана Василя Тяпинського. Єсть дані, що волинський Тяпинський не має нічого спільного з Тяпинським, знайденим проф. Довнаром-Запольським. Звідси випливає, що Василів Тяпинських в XVI в. було принаймні двоє, і висновки проф. Довнара-Запольского не мають під собою надійного ґрунту.
Закінчується книжка розвідкою д. М. Порша. В результаті докладного аналізу статистичних даних, дослідник приходить до висновку, що становище робітництва на Вкраїні значно гірше, ніж по інших районах держави, і що поліпшення його — тільки в розцвіті капіталізму.