Українське письменство

Проте використання нових творів не можна визнати цілком задовольняючим. З нових творів Франка автор торкнувся головним чином «Мойсея», трохи — «Великого шуму» (повісті — як для Франка — не особливо сильної) і зовсім полишив на боці «Semper tiro» — найкращий збірник лірики, найбільш викінчений по формі, різноманітний змістом і найцінніший, в смислі характеристики світогляду Франка.

Щодо змісту книжки Єфремова, то в ній можна намітити дві частини. Перша обіймає глави І—V (сторінки 1—77) і являється спробою «літературної», як каже автор, біографії Франка. Друга (стор. 77—203) дає характеристику основних мотивів його творчості.

Біографія Франка, викладена на перших 70 сторінках, розглядає особу і життя Франка на тлі громадського і літературного руху Галичини. «Складати життєпис такого діяча, як Франко — це все одно, що писати історію духовного розвитку Галичини за останні десятиліття», — говорить д. Єфремов і в дальшому викладі неуклонно показує нитки, що в’яжуть ювілята з настроями галицької молоді 70 років, цієї, по його виразу, «переломової» доби в житті закордонної України. Зовнішнім фактам одведено місце другорядне. Д. Єфремов бере лише те головніше, що може бути тим чи іншим станом духовного розвитку Франка, — причім дуже зручно користується авторськими посвідченнями з таких, безперечно, автобіографічних оповідань, як «Малий Мирон», «Борис Граб» etc.

В частині, присвяченій характеристиці художнього надбання Франка, д. Єфремов спиняється на тих повістях і на тих збірниках поезій, котрі малюють побут робітників («Бориславські оповідання») або селян («Перехресні стежки»), показують громадські змагання тих груп, до яких автор належав, і, тонко аналізуючи образи і становища, покликані до життя творчою рукою художника, приходить до висновку, що Франко є — поет боротьби. Д. Єфремов викладає так легко і так переконуюче, що спочатку не помічаєш односторонності його характеристики, і тільки потім приходиш до висновку, що творчість Франка вийшла у нього однобокою. Франко — повістяр натуралістичної школи (в дусі Золя), Франко — поет-громадянин близькі йому і зрозумілі. На сих двох сторонах літературної продукції ювілята він і спинився. Але єсть ще третя сторона в творчості Франка — це його особиста, часто інтимна лірика, лірика «Зів’ялого листя», останніх розділів «Semper tiro».

В ліриці найбільшого нашого поета — після шевченківської доби — завше яскраво звучали дві ноти. Одна — це бадьорий оптимізм «сина народа», віра в «щасливий день по ночі щастя й мук», в «силу духа і день воскресний повстання» народу. Цей бадьорий взагалі настрій свідомого своєї мети борця, при тому не рядового, не пересічного (як «Хлібороб» Грінченка), а борця передового, а інколи й вождя, перед котрим одкриті широкі горизонти, — проймає чудових «Каменярів», написаних в самім початку літературної діяльності і чується в поезіях останнього часу («Конквістадори», «Вийшла в поле руська сила», пролог до «Мойсея»).