Українське письменство

Автор, проте, не обмежується загальним начерком внутрішнього порядку семінарії, але уважно стежить також за духовним життям вихованців. Підкреслює їх слов’янофільські симпатії, що підтримувались дружнім єднанням з товаришами-хорватами та слуханням лекцій проф. Миклошича, на які дозволило їм, правда, не без вагання, ходити семінарське начальство; вказує на зв’язки їх з тодішнім москвофільським рухом (особливо інтересні дані про зносини катехитів з Як. Головацьким та Богд. Дідицьким), а також дає чимало даних відносно лектури віденських семінаристів. Між найбільш читаними авторами ми знаходимо, як і повинно було бути, здебільшого німців (Ґете, Ленау, Гайне, Шиллер); але є там також і англійці (Байрон, Діккенс), і давні латинські автори (Теренцій, Верґілій), і батьки церкви (Золотоустий та Григорій Назіанзин) в німецьких перекладах. Російських авторів, не вважаючи на безперечні зносини з тільки що народженим москвофільством, нема ні одного, і тільки в один з пізніших років автор статті одмічає в щоденнику Шанковського невеличку російську поезійку з німецьким перекладом таких незрозумілих слів, як «роща», «нежный», «кроткій» і т. і.

Автор чимало уваги уділяє і політичним, і національним інтересам семінарської молоді, вказує на її австрійський патріотизм, її національні потяги і, зрештою, на нахил її — під впливом пропаґанди — в бік москвофільства.

До статті Гординського близько підходить по темі розправа І. Франка «Про Азбучну війну 1859», що разом з нею дає багато інтересного і цінного для історії галицької інтеліґенції 50-х років минулого століття.

В Miscellanea знаходимо цілий ряд варіантів до тексту Шевченкового «Кобзаря». Між ними найбільший інтерес представляють кілька невідомих уривків з перекладу «Слова о полку Ігореві». Деякі з цих варіантів, одкинутих Шевченком, дуже одмінні од друкованого тексту і дуже художні. Наприклад, кілька рядків в описові битви.