Українське письменство
- Автор: Зеров Микола
- Год: 2002
- Язык: украинский
- Год: Основи
- ISBN: 966-500-019-5
- Жанр: Критика
Электронная книга - «Українське письменство». Краткое содержание книги:
Відділ бібліографії, як завше, повний, містить 20 рецензій на новіші наукові публікації. Між ними надибуємо рецензію на книжку теперішнього ректора Московського унів. Матв. Любавського — «Очерк истории Литовско-Русского государства» (рецензент д. Барвінський слушно закидає автору незнання української літератури, особливо IV—V тому «Історії Укр.-Руси», а також і цілком застарілий погляд на історію Москви як на «основное течение русской истории». Далі йдуть рецензії на збірник пам’яті Антоновича і Рильського «Z dziejów Ukrainy», виданий Липинським, на «Краткий биографический словарь ученых и писателей Полтавской губернии» I. Ф. Павловського, на «Очерки из русской истории», т. 2, проф. Багалія, «Літературні начерки» Щурата, книжку Ерна про Сковороду, 3—4 число «Annaleś des Nationalités», etc.
1913
Історичні листки. Вип. 1—4{33}
Звертаємо увагу наших читачів на цей новий спосіб популяризації історичних знань. Маємо перед собою невеличкі листки маленького формату (шістнадцятка) — в чотири сторінки друку. Зміст їх — коротеньке оповідання про якийсь історичний факт, одна-дві хронологічні дати, а в додатку до них — уривок якої-небудь давньої пісні як ілюстрація до переказаного факту.
Листки мають подавати нариси з історії України, коротенькі життєписи історичних діячів, малюнки давнього побуту і культури, зразки пісенної творчості і т. д.
Досі вийшло 8 випусків: 1) «Київські князі»; 2) «Староукраїнське лицарство»; 3) «Галицькі повстання XV—XVI в.», «Пісня про Стефана-воєводу», «Пісні про Волощину»; 4) «Початки Запорозької Січі», «Козацькі приказки»; 5) «Іван Богун», «Пісні з часів Хмельниччини»; 6) «З культури Хмельниччини»; 7) «Пилип Орлик», «Пісня про Орлика»; 8) «Селянська самооборона в Галичині 1848—1849».
Вибір тем, як бачимо, трохи випадковий, і чим керувались видавці, вибравши той, а не інший епізод — з історії України, — не завше можна сказати. У всякім разі, бажалося б більшої систематичності, бажалося б, щоб кожний слідуючий листок як змістом, так і характером оповідання був однорідний з попередніми, а в окремих листках — щоб якомога менше було хронології.
Загалом беручи, видання можна привітати. Дуже приємно було б, коли б за прикладом галичан пішли і наші видавництва. У нас такі «метелики» могли б відіграти помітну ролю — хоча б у справі боротьби з офіціальними поняттями про «отечественную» історію, що прищеплює нам російська школа.
1913
«Исторія презільной брані» Григория Грабянки{34}
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
Несмотря на все замечания и оговорки, термин «казацкие летописи» все еще продолжает держаться в науке, хотя и не может быть признан определенным и удобным. Первое его неудобство, как мы видим, состоит в том, что словом летопись в данном случае называются сочинения, очень по изложению далекие от этого рода трудов и в некоторых случаях не сохранившие даже такой характеристической черты, как летописная форма погодного расположения материала. Второе неудобство проистекает из неясного самого понятия казацкий. Слово, употреблявшееся Величком в смысле национального имени, у украинских историографов XIX в. утратило это значение и стало обозначать исключительно классовую принадлежность, а в соответствии с этим и термин «казацкие летописи» утратил тот смысл, который придавал ему Величко, — стал неясным и расплывчатым.
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
Проф. В. Б. Антонович в курсе источников истории Ю.-З. Руси пишет: «С конца XVI столетия в Юго-Западной Руси возникает новый оригинальный цикл летописания, совершенно самостоятельного, которое тянется два столетия и называется казацкими летописями. Сюжетом (проф. Антонович определяет понятие казацкой летописи т. ск. тематически) казацких летописей служат казацкие войны, гл. обр. Богдан Хмельницкий и его преемники. Сюда же относятся и летописи, которые удобно назвать «областными», летописи, в которых исключительно излагаются события какой-либо одной области». И далее проф. Антонович перечисляет все историограф[ические] памятники, входящ[ие] в обе намеченные им группы — он называет летописи Львовскую, Густынского монастыря (изд. Бодянским 1848 г.), Самовидца, Величка, Грабянки, Черниговскую, Баркулабовскую и Хмельницкую и некоторые другие (Ист. Юг. Ист., 28—29).