Перунів цвіт
- Автор: Шевердіна Анастасія
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Мультимедійне видавництво Стрельбицького
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Перунів цвіт». Краткое содержание книги:
Втекти із Землеграда вдається одному лише Годвіну. Його завдання — знайти квітку папороті, яка подарує шанс здолати Велеса, звільнити рідних і запобігти масштабній війні. Але часу обмаль, Перунів цвіт нікому з нині живих зірвати не вдавалось, а від нових друзів Годвіна — бездомного домовика, відьми-початківця й нерозторопної мавки — більше проблем, аніж користі.
Доспівавши, Калина відпустила руки сестер і вийшла з кола.
— Ходімо, — тихо й сумно сказала вона.
Мандрівники знову занурились у темряву, що панувала під розлогими вітами столітніх дерев. По руху зір, які іноді виринали з-поміж листя, Годвін здогадувався, що невдовзі розвидняється. Відчула це й мавка.
— Квіти прокидаються, — зауважила вона. — Якщо не встигнемо, лісовик піде з галявини, і знайти його буде важко. Але ти не бійся. Вже скоро — он за тими деревами.
Годвін прискорив крок. Важливо розпитати лісовика вже сьогодні, щоб без зволікань розпочати пошуки квітки. Адже вдома, у Землеграді, кояться страшні речі. Хто знає, що може статись із його родиною, із Ладою, із Добромислом? Якщо їхнє спасіння залежить від нього, він не має права схибити, який би камінь йому не подарували. Він буде чи, принаймні, міг бути князем, а отже, він відповідає за своє місто.
— Ось він! — скрикнула Калина. — Дідусю!
Вона підбігла до маленького старого з довжелезною бурою бородою.
— Дівчинко моя! Де ти була? Не співаєш, не танцюєш, марнуєш прекрасні літні ночі! — з легким докором мовив Лісовик.
— Я була в печерах. Він вивів мене, — вказала мавка на Годвіна.
Годвін рушив уперед, але змушений був зупинитися: дюжина великих оскалених вовків відділила його від Лісовика.
— Пустіть його, хлопці! — махнув сухенькою рукою, яка нагадувала гілку, Лісовик. — Іди сюди, драконе!
Вовки розступилися, Годвін наблизився до Лісовика.
— Я — Годвін, син Гордія, князя Землеграда.
— Дякую тобі, Годвіне, що врятував мою онучку. Бачу, в тебе добре серце. Але воно переповнене смутком і сумнівами. Чому ти журишся?
— Велес напав на наше місто, полонив моїх рідних і друзів. Тільки мені вдалося втекти, і мудрий Добромисл просив мене дістати квітку папороті, аби вигнати Змія з печер.
— Знаю я Добромисла та його повагу до лісу нашого, але знаю також, що мрії його завжди дивні, коли не безумні. Ти не знайдеш квітку папороті.
— Чому?!
— Тому що я заховав її. Ховав уночі, коли все навкруги спало, у глухій глушині ховав, тому ніхто не бачив того місця й не відкриє тобі таємницю.
— А ти?!
— Я не скажу тобі нічого. Ця квітка нікому не приносить щастя. А коли зірвеш її і не зможеш утримати, то заберуть і її, і тебе злі духи безжальні. Згинеш сам та й інших зі світу зведеш.
— Я зможу! Я не схиблю! Це дуже важливо для мене і для всього мого народу!
— Марно. Ти не отримаєш її.
— Будь ласка! Я ж урятував твою онучку, то врятуй і ти моїх рідних!
— Проси, що хочеш, але не квітку.
— Я незрозуміло пояснив?! — спалахнув злістю Годвін. — Нічого не хочу, окрім неї! Допоможи мені, бо все одно я знайду її сам!
— Ліс великий! — посміхнувся старий.
— Тобі смішно?! Смішно?! Мого батька, можливо, вбивають зараз, а ти радієш моїй майбутній невдачі?!
— Не все станеться, як гадається, — відмахнувся Лісовик.
— І ти дурний, і ліс твій! — зірвався на крик Годвін.
— Геть із моїх володінь! — старий гнівно замахав руками, і дерева захиталися від скаженого вітру. — Іди швидше, хлопче, бо ще деревом розчавить!
— Тільки спробуй — я тобі весь ліс попалю!
— Ах ти ж!..
Годвін ледве встигнув відскочити, бо підгниле дерево повалилося поряд із ним.
— Калино, тікаймо! — скрикнув дракон.
Мавка вагалася.
— Не залишай мене! Ми ж друзі!
— Друзі? — розгублено перепитала Калина. Годвін ледве чув її крізь виття вітру. — А це добре?
— Добре! Це щастя! Справжня дружба довша за життя й сильніша за смерть!
— Не йди з чужинцем, онучко! Він дім наш хотів спалити!
— Не хотів, я знаю! — жалібно мовила до Лісовика мавка. — Він пропаде, діду, загине без мене! Він може вмерти — назавжди!
Калина підбігла до Годвіна і сказала:
— Ходімо. Я хочу спробувати бути другом. Я хочу щастя.
Лісовик ще довго кричав їй услід, ламав дерева й сипав листям, але мавка не зупинилася.
— Стій! — Калина раптом торкнулася плеча Годвіна. — Хтось іде за нами.
Дракон обернувся. Худий захеканий вовк на півзігнутих лапах крався за мандрівниками.
— Вовк каже, що ми можемо звернутися за допомогою до якоїсь відьми, — пояснила мавка. — Каже, тут поряд є велике село. Треба йти на північний захід.
— Обов’язково звернемося! Подякуй йому від мене!
…Коли Годвін і Калина вийшли з лісу, вже сходило сонце. У долині лежало село з охайними хатками-мазанками. Крайня з хат була напівзнищена вогнем — чорна, обпечена, зі зруйнованим дахом.