Перунів цвіт
- Автор: Шевердіна Анастасія
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Мультимедійне видавництво Стрельбицького
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Перунів цвіт». Краткое содержание книги:
Втекти із Землеграда вдається одному лише Годвіну. Його завдання — знайти квітку папороті, яка подарує шанс здолати Велеса, звільнити рідних і запобігти масштабній війні. Але часу обмаль, Перунів цвіт нікому з нині живих зірвати не вдавалось, а від нових друзів Годвіна — бездомного домовика, відьми-початківця й нерозторопної мавки — більше проблем, аніж користі.
— Племінниця її залишилася. Та чи відьма вона — того не знаю.
— Хоча б до неї сходити, — зітхнув Годвін. — Данило, відведеш нас?
— Ніколи мені! — потягнувся Даня. — Дім новий скоро буде. Вже скоро! Господар прийде, свіжим хлібом мене пригостить і перенесе в личаку до нової хати.
— У личаку? Ти для личака завеликий, — недовірливо поглянула на нього Калина.
— Я змінюю личини, — зізнався Даня. — Можу бути кішкою, мишею, самим собою.
— Як зараз?
— Ні. Зараз я в личині свого господаря. Люблю я його. Він добрий.
— А якщо не забере тебе господар?
— Того не може бути!
— А все ж таки?
— Буду на згарищі вити й перехожих лякати. То для домовика порядного загибель!
У двері постукали.
— Заходьте! — гукнув Даня.
Підтоптаний дідок із вкритою павутинням бородою переступив поріг.
— А, Лазник! — зрадів Даня. — Ну що там, іде господар за мною?
Стариган зітхнув.
— Ти, Данилко, не гарячкуй. Слухай спокійно. Не прийде господар за тобою.
— Що?!
— У тій хаті є домовик — старий, пузатий і волохатий. Господар уже й дозволу жити в новій домівці в нього просив, уже й молока йому давав.
— Брешеш, старий курдупель! — підхопився Даня.
— Щоб мені борода вилізла, коли брешу! Щоб у моїй лазні лише на свята милися!
— А наші?!
— Усі сиротами залишились — і хлівник, і колодязний. Тільки я і влаштувався, бо лазню ще не добудували.
— Ой горе нам! — заголосив домовик. — Гооооооорееееееее!
— Оце так! — перезирнулися Годвін із Калиною.
Лазник уклонивсь і вийшов.
— Стій! — закричав йому навздогін дракон. — Відьма є у вас?
— Скоро не буде! — бовкнув Лазник. — Чував на селі, спалити дівку хочуть сьогодні вночі: відьма хліб зіпсувала минулого тижня.
— То, може, стара зіпсувала?
— Може. Ну й що з того? Відьмою більше — відьмою менше…
— А раптом вона не винна?!
— Невинних відьом не буває!
Вражений Годвін повернувся до Калини.
— Що робитимемо?
— Підемо до неї, тільки-но смеркне. Даня нас проведе. Правда ж?
Разом поглянули на домовика. Він стояв посеред хати похмурий, як хмара.
— Проведу! — рішуче сказав юнак, стиснувши кулаки. — А потім піду й натовчу тому волохатому товстуну пику, а зрадника-господаря удавлю, щоб його, собаку, злидні обсіли!
— Удавлювати не треба, — тихо попросила мавка. — Краще ходімо з нами.
— Із вами? Куди?
— Квітку шукати. Це ж краще, ніж лякати перехожих.
— Не знаю. Буде видно.
— А є в тебе щось поїсти? — запитав Годвін. — Смажена телятина чи дичина з овочами?
— Та де ж вони в мене?! — розвів руками Данило.
— А купити можеш? Я б от і кришталь свій віддав, — ніжно торкнувся каменя на грудях дракон. — Треба новий оберіг вставляти.
— Та що твій кришталь у порівнянні з телям?! — мрійливо примружився Даня. — Купити не зможу. А от украсти… украсти можна… у господаря колишнього…
— Красти погано, — нагадав Годвін.
— А домовика на попелищі добре залишати?! Буде нахабі наука! — Данило вдягнув бриля й підійшов до дверей. — Коли, буває, кікімора прийде — бийте її мітлою!
— А де мітла? — озирнулася Калина.
— Немає? — розчаровано запитав від порога домовик. — Згоріла, видно… Ну тоді просто бийте!
Племінниця відьми
Рано повечерявши смажениною, Годвін засумував. Шлунок ще був неповним і невдоволено буркотів. Дракон припав до дверей і крізь щілину спостерігав, як потихенько засинає село. Прогнали корів, із поля поверталися люди, співаючи пісень. Почала спадати ніч. Де-не-де в маленьких віконцях заблимало світло.
Калина, яка весь час розмовляла з Данилом про лікувальні властивості лісових рослин, злізла з напівзруйнованої нетопленої печі та підійшла до Годвіна.
— Час, — дівчина поклала йому на спину лілейно-білу руку.
— Час! — кивнув дракон і обережно виліз із хати.
За ним вийшли мавка й домовик.
— Не бійтесь, якщо брехатимуть собаки, — попередив Данило. — Тільки швидко йдіть: домівка відьми аж на іншому кінці села, за вигоном.
Зачудовано роздивляючись на всі боки, Годвін і Калина ледве встигали за прудким домовиком. Невдовзі віддалік від інших хат, під високою старою ялиною, розгледіли вхід до землянки. Годвін кинувся до дверей, але Данило зупинився й дивно захропів.
— Що сталося? — зазирнула йому в очі Калина.
— Боюся. Ніколи з відьмами не знався і знатись не хочу…