Перунів цвіт
- Автор: Шевердіна Анастасія
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Мультимедійне видавництво Стрельбицького
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Перунів цвіт». Краткое содержание книги:
Втекти із Землеграда вдається одному лише Годвіну. Його завдання — знайти квітку папороті, яка подарує шанс здолати Велеса, звільнити рідних і запобігти масштабній війні. Але часу обмаль, Перунів цвіт нікому з нині живих зірвати не вдавалось, а від нових друзів Годвіна — бездомного домовика, відьми-початківця й нерозторопної мавки — більше проблем, аніж користі.
— Хто там?! — підхопивсь один із вартових.
— Аааааааааааа!
Далі все було за планом. Вартові злякалися, Годвіну вдалося прокрастися на злітний майданчик. Дракон злетів, із зусиллям відкрив тяжкий металевий люк. Калина прослизнула між лап охоронців і, пливучи в повітрі назустріч пахощам зоряної літньої ночі, весело і дзвінко розсміялася.
У лісі
Годвін обережно опустив на землю Калину, потім приземлився сам. Це було дивовижне відчуття — шовкова росиста трава під лапами, прохолодне дихання вітру й солодко-щемливий дзвін листочків у височині, де крізь маленькі віконця в густих вітах позирають кришталеві зорі. Мавка лягла на землю, невідривно дивлячись угору.
— Тобі зле?
— Я знесилена. Земля напуває мене. І небо.
Годвін сів поряд, озирнувся. У лісі темно, вогко, якось незвично. Він не міг зорієнтуватися, він нічого тут не знав, усе в цьому світі здавалося йому дивним, несправжнім.
— Калино, а як цвіте папороть? Здається мені, що папороть не цвіте…
— Я не знаю. Ніколи не бачила. Я дзвіночки люблю й конвалію. Інколи русалки дарують мені лелії.
— Це неважливо. То де мені шукати цю квітку?
— Я не знаю, — Калина підвелася, пригладила блискуче волосся, обдивилася довгу напівпрозору сукню. — Це ж треба, як я обносилася! Прямо як восени! Це коли хто із сестер побачить — засміє!
Мавка прудко пішла між кущами, зриваючи і вплітаючи у волосся кетяги дикої малини та сріблясті трави, прикрашаючи, ніби діамантами, холодною росою сукню з павутини.
— Куди ти? — захвилювався Годвін.
— Гуляти, — весело відгукнулася Калина.
— А я? Ти мене покинеш?
Мавка знизала плечима.
— Я тут пропаду! Допоможи мені!
— Я не можу. Я не знаю, як.
— Допоможи хоча б якось! Мені також було складно витягати тебе із Землеграда, але ж я не залишив тебе помирати у наших печерах!
— А ти… ти… можеш… померти?!
— Можу! Вмерти набагато легше, ніж ти думаєш! Будь зі мною у лісі! Знайди когось, хто відповість на мої запитання!
Калина задумалася.
— Тільки Лісовик знає про все в лісі…
— То веди мене до нього!
Мавка зітхнула.
— Ну добре. Ходімо на галявину. Він, напевне, вже обдивився молоді деревця на сході й відпочиває.
Калина нечутно зникла в заростях, і Годвін був змушений стрімголов кинутися за нею, захищаючи морду від ударів гілок. Бігти було дуже важко: лапи провалювались у ямки, засипані торішнім листям, заплутувались у траві й корінні. Калина натомість ніби ожила — просто летіла, підхоплена подувом вітру, ледве торкаючись землі маленькими білими ніжками.
Раптом щось зашаруділо травою й листям, а в очі дракону полетіли земля і тріски.
— Що за нахабство?! — обурився Годвін. Він зупинився, протираючи очі лапами. — Хто це?!
Шелест, що долітав із-під кущів, був йому відповіддю. Годвін бачив, що Калина вже зникає між деревами, і спробував її наздогнати, але доріжка різко завернула ліворуч, і Годвін увпав просто на рівному місці. Щось накинулося на нього, повзало по спині й попискувало.
— Ооооооооооой! Злазь із мене! — репетував Годвін, розмахуючи лапами. — Калиииинооо!
Мавка повернулася, зігнулася над драконом і засміялася.
— Не бійся! Це лісавки — дітки нашого Лісовика. Нумо геть звідси, малі пустуни!
Невеличкі сірі істоти, схожі на їжаків, кинулися врозтіч.
Годвін зіп’явся на лапи, все ще відчуваючи на собі цих істот, здригнувсь і закричав їм у слід:
— Варвари!
Довго долали хащі, аж поки у сяйві місяця не побачили велику галявину. Шестеро мавок пливли у високій траві, зачаровані повільним танком. Бліді тіла, обплутані зеленим волоссям, нагадували молоденькі берізки, які вклоняються вітру.
— Вітаю, сестри! — вигукнула Калина.
Усі разом, не зупиняючись, лісові красуні обернулися.
— Здрастуй, сестро, — протяжно мовили вони. — Іди до нашого кола.
Не роздумуючи, Калина попрямувала до них.
— Стій! Куди?! У нас же справи! — закричав дракон.
Мавка мовчки посміхнулась і приєдналася до хороводу. Дівчата заспівали: