Перунів цвіт
- Автор: Шевердіна Анастасія
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Мультимедійне видавництво Стрельбицького
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Перунів цвіт». Краткое содержание книги:
Втекти із Землеграда вдається одному лише Годвіну. Його завдання — знайти квітку папороті, яка подарує шанс здолати Велеса, звільнити рідних і запобігти масштабній війні. Але часу обмаль, Перунів цвіт нікому з нині живих зірвати не вдавалось, а від нових друзів Годвіна — бездомного домовика, відьми-початківця й нерозторопної мавки — більше проблем, аніж користі.
Княжич не знав, куди піти. Усюди неприємності, усюди ганьба! Раптом згадав, що на поясі поряд із торбинкою з усіляким мотлохом висів ключ від біологічного музею. Важкою, хворою ходою Годвін попрямував до Академії.
Коли дракон увійшов до музею, мавка, як і раніше, сиділа посеред кімнати, підставивши блідому променю сонця сонне обличчя.
— Це ти… здрастуй…
Годвін не відповів. Він упав на траву і сховав морду між лапами.
— Що з тобою?
Княжич підняв голову і крізь сльози відповів:
— Ммменііііі ннне далиии кккаааменя вллааади!..
— А що таке влада?
Годвін здивовано гикнув і на мить замислився.
— Влада — це… це… робити все, що хочеш…
— А ти не можеш? — непідробно засмутилася Калина. — Не можеш танцювати, купатися, співати? Нічого не можеш?
— Я можу… Я не так висловився… Влада — це коли ти можеш вирішувати за інших.
— А вони самі не хочуть?
— Тю ти! Я хочу впливати на світ!
— Посилати дощі навесні, висушувати ріки, закликати веселку?
— Що за вигадки?! — розсердився Годвін. — Я хочу бути головним!
— Як сонце?
— Ні!
— Тоді твоя влада — це дурниці.
— А, ти не зрозумієш! Просто батько мене вб’є! У тебе є батько?
— Мій батько — Ліс, моя мати — Земля.
— А мій батько — здоровезний сердитий дракон, а мати — товста лінива дракониха.
— Що значить — батько тебе вб’є? Як це — вб’є?
— Задушить, або загризе, або… Ти не знаєш, що таке смерть?!
— Не знаю.
— Смерть — дуже погана штука! Це значить — загинути. Не існувати. Не бути.
— Як це? Я завжди була й завжди буду. У лісі ніщо не гине.
— Смерть забирає все.
— Не можна все забрати. Певно, смерть — така ж дурниця, як і влада. А що таке — погано?
— Ну, як би тобі пояснити?… Це коли йде зима, коли буря ламає дерева, коли ти нещаслива.
— А як це — щаслива?
— Коли радієш, що жива.
— У лісі я завжди щаслива.
— Ви живете зовсім інакше… Природно… Просто… Де складнощі — там нещастя.
— Не знаю. Я хочу додому.
— Добре, я відведу тебе. Тільки от відпочину трохи, — позіхнув Годвін і випростався на підлозі. — Я так стомився! Зовсім знесилений. Я полежу… може, засну…
Дракон закрив очі, його дихання стало спокійним і глибоким.
— Дивно, — скоса поглянула на нього Калина. — Я сплю лише взимку…
… А тим часом сварка між Гордієм і Кіром була в самому розпалі.
— Я не дозволю цьому опецьку вдягти свою корону! — гарчав князь на Мстислава.
— Скоріше я вирву собі серце, ніж твій рід утримається на князівстві! — ревів Кір. — Ідіоти й нездари! Я все зміню!
— Що ти проти мене?!
— Я не сам! Мій володар допоможе мені!
— Який володар?!
— От він!
У печерах раптом згасли всі факели. Могильний холод і відчуття небезпеки хвилею накрили Гордія. Дракони на площі галасували, тиснулися до князя. Темрява вибухнула нечуваним гарчанням. Велетенський вогняний змій вилетів на площу, обпікаючи драконів незгасимим полум’ям.
— Клянуся Великим Сварогом, це Він! — закричав Гордій і впав на землю…
Велесове володарювання
Годвін прокинувся, коли вже сутеніло. У напівтемряві дракон розгледів Калину: вона стояла під люком і пожадливо ловила останнє на сьогодні світло.
— Чому ти мене не збудила? — протираючи очі, пробурчав Годвін. — То що, ідемо?
— Ідемо.
Годвін запалив смолоскип і протягнув його Калині.
— Понеси ти, мені йти незручно.
Мавка відсахнулася від полум’я, затулила очі руками.
— Боюся, — ледь чутно промовила вона. — Ми в лісі не любимо вогонь.
— Як хочеш, — Годвін відчинив двері, впускаючи до печери підземний морок. — У нас зазвичай темно.
— Дуже темно, — прошепотіла Калина, визираючи з печери. — У вас страшні ночі. Ані зірок, ані місяця. Я нічого не бачу.
— А я бачу непогано.
Калина подумала трохи й несміливо простягла руку за факелом.
— Давай вогонь. Краще таке світло, аніж темрява.
Дракон із мавкою вийшли у просторий коридор, знайшли сходи і почали підніматися. Ніде в Академії не горіло світло. Факел згас. Годвін спробував його запалити від власного дихання, але йому не вдалося. Княжич мовчки відмітив це дивне явище і прискорив крок. Калина відставала.
— Не йди так швидко, — нарешті не витримала вона. — Я можу впасти.
Годвін невдоволено пхикнув, але зважив на її прохання. До площі вони наблизилися за півгодини.