Перунів цвіт
- Автор: Шевердіна Анастасія
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Мультимедійне видавництво Стрельбицького
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Перунів цвіт». Краткое содержание книги:
Втекти із Землеграда вдається одному лише Годвіну. Його завдання — знайти квітку папороті, яка подарує шанс здолати Велеса, звільнити рідних і запобігти масштабній війні. Але часу обмаль, Перунів цвіт нікому з нині живих зірвати не вдавалось, а від нових друзів Годвіна — бездомного домовика, відьми-початківця й нерозторопної мавки — більше проблем, аніж користі.
— Що, немає на Русі мужа, який би здолав Вітольда?! Немає на Русі хоробрих воїнів?! Немає на Русі честі?!
Землеградці незадоволено загули, але жоден не виступив уперед. Тільки Уна посміхнулася і зробила крок у коло.
— Князівно, не боїшся поразки?! — здивовано вигукнув литовець.
— Ганьби боюся, — весело мовила князівна.
— То будемо битися? — Вітольд відвів назад шию і випнув груди, сподіваючись налякати дурну дівчинку бойовою стійкою. Литовці та Кір із Мстиславом засміялися: думали, Уна отямиться й заховається за батькову спину.
— Будемо битися, — спокійно відповіла Уна і скопіювала позу супротивника.
— Уна! — гаркнув Гордій. — Що за забаганки?! Я забороняю!
— Не можеш, батьку. Я ж колись буду правити!
— Ну, як хочеш! — самовдоволено кинув Вітольд і зробив перший випад.
Годвін спостерігав за поєдинком із завмиранням серця. Звісно, сестра бувала жорстокою й заздрісною, проте, коли княжич дивився, як тендітна дракониха ухиляється від грізних ударів, відскакує вбік або плазує ареною, у душі Годвіна мимоволі зароджувалося болюче співчуття.
Вітольд сипав удари направо й наліво, Уна крутилася довкола нього і стомлено хекала. Кігті литовця чиркнули по дзеркальній лусці князівни й перервали намисто. Перлини заплигали підлогою. Гордій підхопився й заревів: намисто з дівчини мав право зняти лише її чоловік. Маленька Лада налякано притислася до Годвіна плечем.
— Це поганий знак. Це на нещастя, — прошепотіла служниця.
Позаду хтось насмішкувато хмикнув. Княжич обернувся. Мстислав дивився на нього недобрим вдоволеним поглядом.
— Усе буде добре! — сказав, відвертаючись, Годвін і відіпхнув від себе Ладу.
Останні сили залишали Уну. Вона погано реагувала на нові випади, з її боків супротивник обдер чимало луски. Вітольд стрибнув і підім’яв під себе князівну. У печері загуло, зі стелі посипався пісок. Уна лежала непорушно, із закритими очима, а литовець важко дихав і чимдужче притискав дівчину до землі.
— Досить! Досить! — взмолилася Клотильда.
— Давно вже пора було провчити дівку! — радісно підсумував Кір.
Годвіну хотілось обернутися і плюнути воєводі в пику, але Уна ворухнулась, і княжич не посмів відвести від арени очей.
Вітольд не помітив кволого руху князівни. Він сміявся до батька і щось кричав друзям. Уна обережно підняла хвіст із довгим лезом на кінці і блискавичним рухом увігнала шип у шию супротивника. Литовець завив і впав на бік. Князівна вилізла з-під важенного тіла Вітольда й поставила лапу йому на голову.
— Є на Русі воїни, — ледь чутно промовила вона. — Можемо повторити, якщо не боїшся.
Лада й Улас застрибали від радості, Годвін із батьком полегшено зітхнули, а мати з дядиною підхопили дівчину й повели її додому. Коли литовець оговтався від болю, а землеградці заспокоїлися, Гордій запросив представників боярського віча для проведення посвяти.
Посвята та її наслідки
Старі дракони з позолоченою лускою виструнчилися перед князем. До них підвели чотирьох молодиків, які цього року досягли повноліття. Годвіну здавалося, що він зараз знепритомніє від хвилювання.
— Від імені Землеграда посвячуємо вас на нове життя! — урочисто промовив найстарший боярин. — Будьте чистими, як повітря, вічними, як вода, сильними, як вогонь, і багатими, як земля. Даруємо вам талісмани на щастя, на здоров’я, на плідне майбутнє!
Двом одноліткам Годвіна старійшина вручив бурштин і бірюзу, а Мстиславу — рубін. Щось велике й холодне обірвалось у душі княжича й гепнулося на дно шлунку. «Сапфір величі мені не отримати, — спалахнула у знесиленому мозку Годвіна зрадлива думка. — Заради всього святого — хоча б смарагд невичерпної юної сили!»
— Тобі, Годвіне, даруємо нефрит мудрості! Щасти тобі! — голос старійшини змусив дракона здригнутися.
Годвін мовчки стиснув у лапі зелений камінь. «Усе. Кінець. Пропало князівство!»
— Годвіне! — заревів, скаженіючи, Гордій.
Дракон несміливо підняв на князя очі.
— Пробач мені, тату!
Кір, Мстислав та ще дехто з вояків сміялися. Очі Гордія налилися кров’ю.
— Пішов геть!
— Тату! — жалібно скрикнув, задкуючи, Годвін.
— ЗГИНЬ З-ПЕРЕД МОЇХ ОЧЕЙ!!!!
Годвін кинувся крізь натовп.
— Годвіне! Годвіне! — чув він позаду крики матері й Лади. Але дракон не обернувся. Який жах, яка ганьба! За всі скарби світу він не зміг би вдруге вийти на ту площу і знову привселюдно принизитися! Нізащо він не повернеться до батька, матері, до Кіра із Мстиславом, до отруйного зневажливого сміху челяді!