Перунів цвіт
- Автор: Шевердіна Анастасія
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Мультимедійне видавництво Стрельбицького
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Перунів цвіт». Краткое содержание книги:
Втекти із Землеграда вдається одному лише Годвіну. Його завдання — знайти квітку папороті, яка подарує шанс здолати Велеса, звільнити рідних і запобігти масштабній війні. Але часу обмаль, Перунів цвіт нікому з нині живих зірвати не вдавалось, а від нових друзів Годвіна — бездомного домовика, відьми-початківця й нерозторопної мавки — більше проблем, аніж користі.
— Отам сховаємося на день, — вирішив Годвін, згадавши сумну долю свого дідуся. — Наскільки я знаю, люди не люблять драконів.
Господар дому
Мандрівники підбігли до згорілої будівлі. Годвін відчинив хлипкі двері. Мавка зволікала.
— Ну що таке? — здивувався Годвін.
— Не можу зайти. Зніми клечання.
— Що?
— Он ті гілочки над дверима. Вони захищають дім від лісових і польових духів.
— Справді? Ну добре, — дракон кинув кленові гілки додолу. — Проходь! Тут нікого немає.
Годвін проліз у велику темну кімнату із крихітним віконцем під стелею й ліг на долівку.
— Ой і стомився ж я нині! Важко жити в лісі. Я не звик…
— Стривай! Що там? — перервала його на півслові Калина. — У кутку…
Годвін поглянув туди, куди вказувала мавка. На шматті, заховавши обличчя в долоні, схлипувала людина.
— Ой! Вибач, господарю! — голосно промовив Годвін. — Чи не дозволиш, бува, погостювати у твоїй оселі? Господарю?!
— Га? — юнак із блідим обличчям підняв заплакані очі на Годвіна і схопився на ноги. — Ой леле! Змій у моїй хаті!
— Я — дракон!
Юнак схопив рогача й замахнувся на незваних гостей.
— Ану геть, нечиста сило! А то як дам! Не встигло попелище охолонути, а вже всяка погань сюди лізе!
— Господарю, я не радив би тобі нас ображати! Я, між іншим, землеградський княжич! — сказав Годвін.
— Моєму рогачу байдуже! — замурзане обличчя господаря дому налилося кров’ю. — Я домовик, я не пущу тебе у світлицю!
— Ти — домовик?! — нажахано скрикнула Калина.
— А ти — мавка?! Іди у своє болото! Я за цією домівкою наглядаю!
— Щось поганенько наглядаєш! — зіронізував Годвін.
— Та що ти знаєш?! Я ж… я… весь вік… за цією хатою! — домовик випустив із рук рогача й заридав. — Нездара я! Щоб мені… щоб… руки відсохли! Щоб мені очі… сльозами випливли! Щоб мене… щоб мене… покрутииииииииило!
— Вибач! — засоромився Годвін. — Вибач, будь ласка! Це я не подумавши!
Юнак тільки махнув рукою. Він упав на лахміття в кутку й голосно шморгнув носом.
— Можна нам залишитися до вечора? Ми боїмося вдень селом ходити, — пояснив Годвін. — Прошу тебе, господарю!
— Та залишайтесь… Усе одно скоро в нову хату переходити…
Раптом домовик підскочив і швидко витер сльози.
— А й справді, вже скоро господар повернеться! — юнак заметушився, стягаючи на середину хати дошки, черепки, шматки полотна. — Скоро, скоро любий господар прийде! — радів домовик.
Годвін і Калина сіли на підлогу, спостерігаючи за заклопотаним юнаком.
— Ви не думайте, я хоч і молодий, але хороший господар! — похвалився домовик. — У мене й отара, і кури, і городчик! Я своє діло знаю! Ой і заживемо ж ми в новому домі! Стіни вибілимо, щоб аж сліпили, садок закладемо, квіточок насіємо! І худобинка в нас буде, і лазенька ладна! Славно заживемо!
Втомившись, домовик сів поряд із Годвіном.
— Давайте знайомитися! — привітно мовив він. — Данило я. Можна Даня.
— Я — Годвін, а це — Калина.
— Що ж змій і русалка роблять на селі? — блиснув на Калину цікавими сірими очима Даня.
— Я не змій!
— Ат! Вигадуєш таке! — відмахнувся домовик.
— Забули, — зітхнув Годвін. — Ми шукаємо відьму.
— Оце ще! Так і знав, що бідою тут пахне! — розсердився Даня. — Поганські діти!
— Ні-ні, нам тільки запитати! Хочу квітку папороті знайти!
— А, багато вас таких — шукачів! — посміхнувся Даня. — Тільки ніхто ще не знайшов.
— Я знайду, — вперто мовив Годвін. — Є у вас відьма?
— Та є. Чи той — була.
— Що ти маєш на увазі?
— Померла вона. І поховали вже її як потрібно: виносили вперед головою, і за річкою перевернули на живіт, і під коліньми підрізали, і кілок осиковий між лопаток вбили.
— Дивні звичаї у вас!..
— Чому ж дивні? Усі так чинять, щоб відьма з могили не встала.
— Встала з могили?! — засміявся дракон. — Оце так маячня?! Що вмерло — те вже не оживе. Такий закон природи.
— А от і ні! — запротестував Даня. — Коли невміло відьму поховають, то вона упирицею на село повертається!
— Це антинаукові вигадки!
— Ні, Годвіне, це правда! — втрутилася Калина. — У лісі всяке буває. Лісовик проганяє таких істот — нечисті-бо вони.
— А Лісовик твій чистий?! — зі зневагою кинув Даня.
— Звісно. Ліс чистий і все, що в ньому родиться!
— Ну знаєш! — скипів домовик.
— Заспокойтеся! — зупинив сварку Годвін. — То що з відьмою? Немає більше у вас відьом?