Перунів цвіт
- Автор: Шевердіна Анастасія
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Мультимедійне видавництво Стрельбицького
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Перунів цвіт». Краткое содержание книги:
Втекти із Землеграда вдається одному лише Годвіну. Його завдання — знайти квітку папороті, яка подарує шанс здолати Велеса, звільнити рідних і запобігти масштабній війні. Але часу обмаль, Перунів цвіт нікому з нині живих зірвати не вдавалось, а від нових друзів Годвіна — бездомного домовика, відьми-початківця й нерозторопної мавки — більше проблем, аніж користі.
— Коли живі, то тікайте, бо будете мертві! Там он селяни зі смолоскипами й вилами йдуть!
— Уже?! — сполохався Годвін. — Далеко?
— Та не дуже…
— Де? — скрикнула Ольга.
— Та на вигоні…
Годвін вискочив із землянки. Весь вигін розквітнув ясними вогнями. Було видно, як удень.
— Ото що, змій?! — закричав чоловік із сокирою. — От же ж відьма проклята, навела нечистої сили в наше село!
Селяни захвилювалися, закричали, десь завив собака.
— Бий змія!!! — у Годвіна полетіло каміння.
— Та не змій я! — ледве не плакав дракон.
— Ой-йой-йой-йой-йой! — задкувала Калина, ухопившись за руку тремтячого Данила. — Ой, буде нам! Годвіне, давай полетимо, як того разу!
— А Ольга?!
Годвін зазирнув до землянки. Ольга згрібала зі стола речі до великої торби, а потім туди ж заховала кота.
— Іду, іду я! — закричала вона, схопивши з полиці горщик.
Ольга вилізла назовні й поставила на землю зав’язаний полотном горщик. З нього лунав дивний голос: «Ось буде дощ! Ось буде дощ!»
— Зараз слідуйте за мною. Втратите мене з поля зору — заблукаєте! — крикнула дівчина й зірвала з горщика полотно.
Небо розкраяла блискавка. Вдарив грім. На село синьою стіною впав ливень. Ураз згасли факели; Годвін нічого не бачив довкола, окрім струменів дощу й білої сорочки Ольги попереду. Розгублений, наляканий, голодний і стомлений, він біг невідомо куди за молодою відьмою й навіть не наважувався озирнутися. Дощ поволі вщухав, звідусіль линув шелест мокрого листя. Годвін зрозумів, що вони забігли в ліс. Випливли з темряви обриси дерев і стрімкого схилу гори. У горі була печера. Ольга зникла в темному провалі, Годвін поспішав за нею. Перечепившись через корінь, дракон упав, а на нього налетіли домовик і мавка.
— Так і знав, що цей дурнуватий змій щось дурнувате викине! — простогнав Данило.
— ТА НЕ ЗМІЙ Я!!!
— А чому не заперечуєш, що дурнуватий? — фиркнула Ольга.
— А невже розумний дракон стерпів би, щоб якийсь домовик називав його дурнуватим, а якась мавка висіла в нього на шиї?!
Усі засміялися.
Полон
Годвін ворочався на холодному камінні, пригадуючи події останніх днів. Хто знав, що все так станеться — і неприємності з посвятою, і зрада Кіра, і зустріч з усіма цими дивними істотами?… Що то з цього вийде?… Ольга казала, що папороть розквітає в ніч із шостого на сьоме, а сьогодні ще тільки четверте число, тож він має встигнути… А з іншого боку — за ці декілька днів може статися що завгодно — і з його родиною, і з ним самим. Який усе-таки небезпечний цей світ! Ніколи не знаєш, на кого можна розраховувати. На Калину, мабуть. Або на Данила. Ольга якась непевна… Страшнувато товаришувати з відьмою. А що зробиш? Більше допомоги чекати нема звідки. Усіх їх випробує час… А часу так мало!
Дракон перевернувся на бік і покликав стиха:
— Ольго!
— Що, Годвіне?
— Ольго, а ти можеш допомогти мені? Якщо зірву квітку й усе виправлю, наділю тебе великим скарбами! Срібло, золото, камені коштовні…
— А, ті скарби тлінні! Золото було — й немає… А чому це мавка тягається за тобою?
— Вона не тягається, а допомагає. Хоче спробувати стати другом…
— Дивно… А домовик?
— Данило ще нічого не вирішив. Його господар на згарищі покинув, от він і хоче нову домівку знайти…
— У нас із ним схожі долі. Сумно бути самому…
Відьма зітхнула й сіла.
— Я не знаю, як жити далі. Не хочу починати чарувати, бо потім не виплутаюсь, а воно мене гризе із середини, мучить… Як згадаю тітку — світ мені обридає. Скільки горя вона людям принесла, скільки зла! Я не хочу так…
— То живи як хочеш!
— Я не знаю, чого хочу, напевне…
Прокинувся й потягнувся Данило.
— Чого вам не спиться? — забурчав він, протираючи очі. Так і залишився в подобі свого зрадливого господаря. — І белькочуть, і белькочуть!..
— Ніколи спати! — сказав Годвін. — Квітку шукати треба!
— Треба — то й шукай! — огризнувся Данило. — Ми не наймалися!
— Та будь ласка! Знайди якогось селюка й панькай його, поки він тебе в шию!..
— І знайду! — підхопився Даня. — Із вами поряд лихо ходить!
— Це ти про себе?
Домовик рішуче вийшов із печери й зупинився.
— От завели, нечисті! Де моя домівка? Нічого не втямлю!
— Зараз розберемось! — Ольга стала поряд із Данилом, озирнулася. — Ось звідти ми пришли, де дерева поламані бурею.
— Що, час іти? — поцікавилась Калина.
— Час! — підвівся Годвін. — Тільки куди?
— Підемо в найближче село, — запропонувала Ольга. — Данила залишимо, а самі пошукаємо відьму.