Її ім’я було Татьяна
- Автор: Суворов Виктор
- Язык: украинский
- Жанр: Публицистика
Электронная книга - «Її ім’я було Татьяна». Краткое содержание книги:
За номером і назвою польська дивізія нічим не відрізнялася від радянських дивізій. У документах значилося: 238сд. І це все. Будь-який шпигун, добувши документ про формування ще однієї радянської дивізії, позіхнув би в долоню — нічого особливого.
А особливість полягала в тому, що формування польської дивізії було порушенням договору з Німеччиною «Про дружбу і кордон».
Особливість полягала в тому, що 2 листопада 1940 року, тобто ще перед поїздкою товариша Молотова до Берліна, товариш Сталін уже твердо вирішив порушити договір із Гітлером і напасти на нього. Для жодної іншої мети польська дивізія не була потрібна.
Скажу більше. Радянська пропаганда десятиліттями стверджувала, що перед війною миролюбного товариша Сталіна гризла гризота: «Як би оце не дати Гітлеру приводу для нападу».
Так-от: формування польських частин у складі Червоної Армії — це не тільки привід Гітлеру, а й причина для нападу з метою випередити радянський удар.
А удар назрівав. Готовність польської дивізії до 1 липня 1941 року про щось таки свідчить. Я вважав, що Сталін готував напад на Німеччину 6 липня 1941 року. Останніми роками після публікації робіт інших досліджень, насамперед, Марка Солоніна та Володимира Бєшанова, упевненість моя дещо похитнулася.
У напрямі наближення цієї дати.
5
22 червня 1941 року Гітлер зірвав плани Сталіна.
І все пішло шкереберть. Сталіну довелося просити допомоги в США та Великої Британії. А коли так, то довелося визнати польський уряд у Лондоні.
Це створило нові труднощі. Якщо визнали польський уряд у Лондоні, то під час формування польських частин довелося брати будь-яких полонених польських солдатів й уцілілих офіцерів, а не тільки тих, яких вибрали радянські товариші з НКВС.
Було вирішено сформувати польський корпус у складі двох дивізій (по 10000 бійців у кожній) і запасного полку (5000 бійців), штаб корпусу та запасний полк на станції Бузулук, одну дивізію формувати на Тоцькому, другу — на Татіщевському полігонах.
Чимось знайомим повіяло: станція Бузулук, Тоцький полігон... Десь нам вже ці назви траплялися. Спавді! Тепер згадав.
Цікаво зауважити, що з боку Генерального штабу Червоної Армії формуванням польських частин керував генерал-майор танкових військ Олексій Павлович Панфілов.
Польським командирам він відрекомендував себе уповноваженим Генерального штабу РККА з формування польських частин. Це було правдою. Але не цілковитою. Адже генерал-майор танкових військ Панфілов був також заступником начальника Розвідувального управління Генерального штабу РККА, із жовтня 1941 року — начальником тієї славної когорти бійців таємного фронту.
Польська сторона наполягала на формуванні потужної армії. Товариш Сталін наполегливо відбивався.
Восени 1941 року Радянський Союз стояв на межі загибелі. Розтрощивши Західний фронт під командуванням генерал-полковника Конєва, німецька армія рвонула до Москви. 16 жовтня в столиці нашої Батьківщини здійнялася небувала паніка, що супроводжувалася пограбуванням крамниць, державних установ і приватних квартир, пожежами, убивствами, бешкетом натовпу, масовим спалюванням документів, утечею начальників різних рангів. Над Москвою висіли чорні хмари диму від спалених документів і реальна загроза захоплення. У цей час полонені польські солдати, уцілілі офіцери та генерали рвалися в бій, але Сталін уперто не хотів формувати потужну польську армію. А чому?
А тому, що Сталіну потрібна була не просто польська армія, а покірна польська армія.
Більшість польських солдатів й уцілілих офіцерів уважали і Гітлера, і Сталіна однаково відповідальними за розподіл Польщі та розв’язання Другої світової війни. Озброїш таку армію — і як її потім контролювати? Така армія Сталіну була не потрібна. І він відповідав, що нічим велику польську армію годувати, нічим її озброювати.
У серпні 1941 року Радянський Союз і Велика Британія окупували Іран, і ще тоді Чьорчілль запропонував: «Якщо тобі, шановний Сталіне, нічим польську армію годувати і нічим озброювати, виводь її в Іран, у мене для польської армії знайдеться і продовольство, й обмундирування, і зброя».
Улітку 1942 року польські частини генерала Андерса було відправлено до Ірану.
На радянській території залишалися ті солдати й офіцери, які були готові воювати проти Німеччини на будь-яких фронтах, у спілці з ким завгодно. Хоч із самим Сталіним.