Від волинської різанини до операції «Вісла». Польсько-український конфлікт 1943-1947 рр.
- Автор: Мотика Ґжеґож
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Год: Дух і Літера
- ISBN: 978-966-378-302-4
- Переводчик: Андрей Павлышин
- Жанр: История
Электронная книга - «Від волинської різанини до операції «Вісла». Польсько-український конфлікт 1943-1947 рр.». Краткое содержание книги:
Про причини, перебіг і наслідки цього конфлікту — найбільш дискусійної теми української та польської історіографії й найболючішої проблеми сучасних взаємин двох народів-сусідів, йдеться в пропонованій українському читачеві книзі польського історика, професора, габілітованого доктора Ґжеґожа Мотики. Автор, який багато років працює в дослідних і просвітних структурах Інституту Національної Пам’яті та Інституті політичних досліджень Польської АН, є провідним фахівцем у цій галузі україністики, а його численні наукові розвідки користуються визнанням у середовищі польських і українських дослідників, водночас породжуючи своєю об’єктивністю, та глибиною неприязнь у тих, хто по обидва боки кордону прагне маніпулювати історичним минулим задля досягнення політичних цілей.
На початку квітня українці взялися за ширші наступальні операції. 5 квітня підрозділи УПА атакували Підледів, Жерники та Рокитне. Поляки ледве стримали український наступ, але й так упівці опанували Жерники. Крім того, скориставшись сум’яттям, вони вбили близько сотні цивільних жителів у селі Лубчому. На Великдень, у ніч із 9 на 10 квітня, сотні УПА розпочали генеральний штурм польських позицій у околицях Посадова. Там відбулися запеклі бої із заскоченими підрозділами АК. Після цілоденного бою українці захопили ці населені пункти, втративши шість партизанів. Під натиском УПА польські підрозділи відступили на лінію річки Гучви. Разом із ними відступало на захід і цивільне населення. В українському документі, який описує ці події, відчутна радість: «Вістка про нашу перемогу над поляками блискавично рознеслася майже по цілій Холмщині. Населення тріумфувало. Від часів Богдана Хмельницького то була перша збройна перемога на цій землі»[258].
У наступні дні відбулися чергові польсько-українські сутички, а також убивства цивільного населення. 17 квітня підрозділ УПА убив у Річках п’ятнадцять «польських бандитів», сотня «Пролом» у Забужжі — тридцять. 19 квітня сотня Мар’яна Лукасевича «Ягоди» знищила без бою Стенятин. 27 квітня в околицях села Улицько-Середкевичі упівці вбили п’ятдесят п’ять чоловіків і п’ятьох жінок. У травні відбулися кілька важких боїв між АК й УПА за Набріж, які закінчилися перемогою українців.
У результаті цих подій постав регулярний польсько-український фронт протяжністю понад 100 км із кількакілометровою нічийною територією, з одного боку обсаджений підрозділами АК і БХ, з іншого боку — УПА. З українського боку створено так званий Холмський Фронт УПА під командуванням Степана Новицького «Спеца». Представники холмської громадськості, зібравшись під проводом православного митрополита Іларіона (професор Іван Огієнко), у свою чергу створили Холмську Раду, покликану представляти українців Люблінщини. Вона водночас становила політичну базу УПА в тому регіоні.
2 червня 1944 року польські партизанські загони спробували піти в контрнаступ, але після цілоденного бою, зокрема під Речицею та Ульгівком, були змушені відступити за річку Гучва. Загинув сімдесят один солдат АК, близько ста були поранені. Врешті-решт «польсько-український фронт» стабілізувався на лінії: Угнів — Жерники — Стенятин — Набріж, далі вздовж Гучви до Конюхів, а відтак через село Берестя до Грабівця. Така ситуація збереглася на цих теренах аж до приходу Червоної Армії.
Трохи далі на південь, в Любачівському повіті, на початку квітня з дезертирів із допоміжної поліції Іван Шпонтак «Залізняк» сформував сотню УПА. 19 квітня підрозділ «Залізняка» спалив Рудку, замордувавши в ній п’ятдесят вісім поляків. 25 квітня та сама сотня знищила Вільку Коровицьку, а 4 травня, разом із повітовою боївкою — Тішанів, де були забиті кілька людей (решту населення евакуювала АК). 13 травня «Залізняк» знищив колонію Фрайвельд, де вбив дев’ять «польських колоністів».
Дії УПА спонукали АК організувати протиукраїнську оборону, визначивши демаркаційною лінією дорогу Любачів-Белжець. Польське населення було зобов’язане перебратися на західний бік дороги, а українське — на східний. Щоб «заохотити» українців до виїзду, в Белжеці розстріляли десять знаних людей із цього поселення, а для решти визначили ультимативний термін у двадцять чотири години. Упродовж наступних тижнів у цих околицях тривала партизанська війна. На спроби атакувати польські укріплення та убивства цивільних поляків АК відповідала кривавими контратаками. В одному зі звітів можна прочитати: «Озброєна польська група вчинила відплатну акцію проти роззухвалених українців у Пасіках Зубрицьких. У помсту були застрелені вісімнадцятеро українців і п’ятеро поляків, які тоді перебували в будинках українців і, думаючи, що то український напад, вдавали українців»[259]. Ця інформація свідчить, що чимало поляків й українців залишалися добрими сусідами, не улягаючи всезагальній хвилі ненависті. То був не єдиний випадок, коли сусіди поляки й українці домовлялися, що будуть взаємно підтримувати один одного. У разі появи УПА українці мали переконувати, що усі тут українці. Тим часом у разі надходження АК аналогічну роль брали на себе поляки. Проблемою було визначення, з якими саме партизанами доводиться мати справу.
В результаті боїв між поляками та українцями частина території повітів Грубешів і Томашів Люблінський була вкрита згарищами та покинута населенням. Подорож цими теренами офіцер АК Станіслав Ксьонжек описував так:
258
Поляки і українці.., с. 1400.
259
Raport z Ziem Wschodnich nr 45, k. 4.