Від волинської різанини до операції «Вісла». Польсько-український конфлікт 1943-1947 рр.
- Автор: Мотика Ґжеґож
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Год: Дух і Літера
- ISBN: 978-966-378-302-4
- Переводчик: Андрей Павлышин
- Жанр: История
Электронная книга - «Від волинської різанини до операції «Вісла». Польсько-український конфлікт 1943-1947 рр.». Краткое содержание книги:
Про причини, перебіг і наслідки цього конфлікту — найбільш дискусійної теми української та польської історіографії й найболючішої проблеми сучасних взаємин двох народів-сусідів, йдеться в пропонованій українському читачеві книзі польського історика, професора, габілітованого доктора Ґжеґожа Мотики. Автор, який багато років працює в дослідних і просвітних структурах Інституту Національної Пам’яті та Інституті політичних досліджень Польської АН, є провідним фахівцем у цій галузі україністики, а його численні наукові розвідки користуються визнанням у середовищі польських і українських дослідників, водночас породжуючи своєю об’єктивністю, та глибиною неприязнь у тих, хто по обидва боки кордону прагне маніпулювати історичним минулим задля досягнення політичних цілей.
Раніше на Люблінщині траплялися лише окремі випадки вбивства українців. Як випливає з доступних даних, у 1942 році від рук польського підпілля семеро українців загинули в Грубешівському повіті (то були уповноважені УЦК, четверо — в Білґорайському (поліцай, війт і двоє вчителів), один — у Білопідляському. Найбільше, аж дев’ятнадцять жертв полягли в Люблінському повіті. Втрати української поліції в усьому Генеральному губернаторстві становили на той момент сімнадцять убитих і одинадцять поранених. Важко вважати це достатньою підставою для антипольської акції на Волині. Тим більше, що мабуть, кількість окремих поляків, загиблих того ж року від аналогічних страт, чинених ОУН на Волині чи українською поліцією в Дистрикті Люблін, була щонайменше співставною. Тут ми не згадуємо про сотні поляків, убитих ОУН влітку 1941 року, після початку німецько-радянської війни, у процесі диверсійних акцій.
Варто зазначити, що хибним слідом виявилася також інформація, вміщена в бюлетені ОУН за червень-липень 1942 року, про страждання українців на Люблінщині, що зумовлені польською активністю. Адже з опису виразно випливає, що йдеться про пацифікації весни 1942 року, упродовж яких німці чинили страти в деяких селах, намагаючись знищити групи комуністичних партизанів і євреїв, які там переховувалися. У своєму бюлетені ОУН відповідальність за проведення пацифікації покладає не на німецьку владу, а... на поляків, які нібито спровокували їх. Тим часом насправді репресії стосувалися не лише українців, а й поляків.
Про жодні масові вбивства, скоєні поляками, не згадував також Володимир Кубійович у своїй пам’ятній записці за лютий 1943 року, так описуючи в ній процес розвитку партизанського руху на Люблінщині:
Спочатку банди складалися з радянських біженців і в’язнів [...]. Згодом до них приєдналися ще євреї і поляки, які з різних причин уникали німецької поліції. У зв’язку з акцією виселення, зокрема в повіті Замость, банди поповнились сотнями і навіть тисячами поляків. [...] Банди борються не лише з німецькими органами влади, а й також — і то в поважних масштабах — проти українського населення, якому мстять за його пронімецькі настрої[251].
Як легко зауважити, Кубійович виразно поєднував активізацію діяльності польських партизанів із виселеннями поляків. Він також не добачав у польських акціях прагнення здійснити етнічні чистки. Цікаво, що в тому ж меморандумі Кубійович скаржився німецькій владі на застосування нею колективної відповідальності у відповідь на дії польського підпілля, але проти українців, а не поляків. Він писав:
Результати такі, що колективна відповідальність, метою якої є знищення антинімецького елементу, знищує або послаблює дружелюбний щодо німців елемент і викликає в його середовищі настрої невдоволення і гіркоти. В люблінському окрузі таким чином втратили життя близько 400 [виділення моє — Ґ. М.] таких українців[252].
З цих слів виразно випливає, що на початку 1943 року більших втрат українському населенню Люблінщини завдали німці, а не польське підпілля! Проте ця ситуація зміниться допіру в найближчі кілька місяців.
За даними українських джерел у 1942–1943 роках на Люблінщині від рук поляків загинуло загалом близько шестисот українців. Ураховуючи, що водночас на Волині загинули щонайменше сорок тисяч поляків, важко визнати такі цифри співставними. До речі, більшість згаданих українців Люблінщини стали жертвою подій на Волині у другій половині 1943 року.
Українці безсумнівно були на Люблінщині слабшою стороною, і їм дошкуляли там операції польського підпілля. Однак, як відомо з українських документів, вони чудово усвідомлювали, чим зумовлене посилення антиукраїнських ударів у другій половині 1943 року. В звіті організаційного реферату Грубешівського УДК за вересень того року читаємо:
[...] за місяць вересень посилилася терористична польська акція на терені Грубешівщини. Причини: а) відплата за Волинь [виділення моє — Ґ. М.], б) поворот поляків, які були на Майданку [в Майданеку. — наук. ред.) в Любліні[253].
251
Поляки і українці., с. 1250.
252
Поляки і українці., с. 1252.
253
ЦДАВОВУ, ф. 3959, оп. 2, спр. 143, арк. 12.