Від волинської різанини до операції «Вісла». Польсько-український конфлікт 1943-1947 рр.
- Автор: Мотика Ґжеґож
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Год: Дух і Літера
- ISBN: 978-966-378-302-4
- Переводчик: Андрей Павлышин
- Жанр: История
Электронная книга - «Від волинської різанини до операції «Вісла». Польсько-український конфлікт 1943-1947 рр.». Краткое содержание книги:
Про причини, перебіг і наслідки цього конфлікту — найбільш дискусійної теми української та польської історіографії й найболючішої проблеми сучасних взаємин двох народів-сусідів, йдеться в пропонованій українському читачеві книзі польського історика, професора, габілітованого доктора Ґжеґожа Мотики. Автор, який багато років працює в дослідних і просвітних структурах Інституту Національної Пам’яті та Інституті політичних досліджень Польської АН, є провідним фахівцем у цій галузі україністики, а його численні наукові розвідки користуються визнанням у середовищі польських і українських дослідників, водночас породжуючи своєю об’єктивністю, та глибиною неприязнь у тих, хто по обидва боки кордону прагне маніпулювати історичним минулим задля досягнення політичних цілей.
Припинення німецької переселенської операції могло заспокоїти антиукраїнські дії на Люблінщині, але на заваді цьому стали вбивства, чинені УПА на Волині. Унаслідок липневої різанини на Люблінщину прибули тисячі біженців з-за Бугу. Вони принесли з собою звістки про звірства УПА, які потрясли польське населення. Під враженням Цих повідомлень поляки восени 1943 року посилили акції, спрямовані проти українців. Були, зокрема, знищені пости української поліції в Мінянах, Молодятичах, Грабівці та Луковому. 2 вересня був убитий війт у Грабівці та чотири господарі в Броніславці. 8 вересня в Мірчому загинуло подружжя Сенишиних (Михайло і Марія) та учитель. 11 вересня в М’ягкому був убитий уповноважений УДК Іван Шаварський. 1 жовтня в селі Пасіка полягли дев’ять українців, а вісім були поранені (за іншими даними, було одинадцять потерпілих). Спалені були також двадцять вісім господарств. 22 жовтня 1943 року в Мірчому загін БХ Станіслава Басая «Рися» вбив двадцять шість осіб і спалив сто дев’яносто господарств. 27 жовтня 1943 року в Молодятичах убиті чотирнадцять українців. 18 грудня внаслідок нападу на Пересоловичі загинули вісімнадцять українців (переважно чоловіків). 24 грудня в Модрині полягли ще шістнадцять осіб.
Хвиля вбивств українців охопила всю ГГ. Підрозділи АК під гаслом помсти за Волинь стратили чимало українських активістів також у Дистриктах Краків, Варшава та Радомськ. Бувало, що вони послуговувалися отрутою. За словами Генрика Вітковського, в період між квітнем і липнем Кедив Варшавської Округи АК у рамках токсикологічно-бактеріологічної операції отруїв шістсот п’ятнадцять «українців і білорусів, німецьких прислужників»[249].
Слід, однак, пам’ятати, що водночас чинила злочини й українська поліція. 3 листопада в Васильові Великому були вбиті тринадцять поляків, а в ніч із 15 на 16 грудня щонайменше двадцять п’ять у Старому Селі (Stara Wieś). 19 грудня 1943 року в Горішньому Потоці Білґорайського повіту поліцаї спалили частину села та вбили двадцять одну людину (мабуть, у помсту за загибель чотирьох українців). Також від німців наполегливо вимагали не тільки притягнення до відповідальності винуватців убивств українців (що природно), а й розстрілів заручників. Коли в ніч із 9 на 10 вересня поляки вбили в Грабівці (округа Кросно) отця Дмитра Німоловича (як написано у звіті УДК Сянік, «перетягнув багато колишніх польських ренегатів знова на грецький обряд»), місцеві українські діячі домагалися, щоб УЦК апелював у цій справі до німецької влади, «щоб ця когось потягнула до відповідальности, щоб евентуально примінила супроти поляків збірну відповідальність, яку офіціяльно проголошено»[250]. Німці у відповідь на атаки на українців іноді й справді чинили страти випадково арештованих поляків. 6 січня 1944 року на Люблінщині були розвішані плакати, які інформували про те, що за згадані напади на Пересоловичі та Модринь публічно розстріляно тридцять шість чоловік.
Чи спровокували волинську різанину вбивства українців на Люблінщині?
У триваючій в Україні дискусії про антипольську акцію УПА дуже часто підкреслюють, що вона мала характер помсти за попередні діяння поляків на Люблінщині. В цьому контексті в 2003 році під час дискусії навколо цього питання в газеті «Волинь» був наведений приклад пацифікації українського села Пересоловичів. Але то була дезінформація. Напад на Пересоловичі й справді, як уже йшлося вище, вчинило польське підпілля, але позаяк це сталося 18 грудня 1943 року, цілком очевидно не могло мати жодного впливу на липневі атаки УПА на Волині. Редакція газети, мабуть, прийшла б до аналогічного висновку, якби у своїх публікаціях не пересунула дату нападу на грудень... 1942 року.
Наведений мною приклад добре ілюструє, наскільки важлива в польсько-українських дискусіях хронологічна точність, коли йдеться про створення причинно-наслідкових ланцюжків. Це передусім стосується загальноприйнятого в Україні переконання, начебто дії УПА на Волині стали наслідком антиукраїнських ініціатив польського підпілля на Люблінщині. На жаль, жоден із українських істориків досі ніколи не намагався бодай надати правдоподібності цій гіпотезі, обмежуючись загальними твердженнями про тисячі вбитих українців і польських злочинців. Причому всі наведені приклади вбивств стосуються 1943–1944 років (за винятком випадків плутанини та дезінформації, яка полягає в підміні дат подій, як це було зроблено з акцією в Пересоловичах). Між тим, теза українських дослідників була би правдивою тільки тоді, якби на Люблінщині трапилися колективні масові вбивства, перш ніж УПА розпочала на Волині антипольські акції, а отже, до нападу в лютому 1943 року на Парослю. Скажемо також відразу, що достоту нічого не свідчить, щоб у той час трапилися якісь масові вбивства українців. Як ми вже бачили, на Люблінщині такі напади були зафіксовані тільки у травні 1943 року. До того ж, їх метою було не «очищення» Люблінщини від українців, а опір німецькій операції виселення.
249
Henryk Witkowski, «Kedyw» Okręgu Warszawskiego Armii Krajowej w latach 1943–1944, Warszawa 1984, s. 419.
250
ЦДАВОВУ, ф. 3959, оп. 1, спр. 143, арк. 6.