Печатка Святої Маргарити
- Автор: Подгорная Лариса
- Серия: Пригоди Марка Шведа #2
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: КМ-БУКС
- ISBN: 978-966-948-001-9
- Жанр: Исторические приключения
Электронная книга - «Печатка Святої Маргарити». Краткое содержание книги:
Виконуючи завдання, Марко опиняється у вирі нових, сповнених небезпеки пригод. Йому належить пройти майже втраченим за віки слідом, не загубити самого себе, дати відсіч підступам ворогів та зберегти віднайдене кохання…
Лора Підгірна — випускниця історичного факультету Кам’янець-Подільського університету, журналістка та громадська діячка, автор проекту «Літературний туризм». Представлений роман є продовженням її успішного дебюту — українського історичного вестерну «Пригоди Марка Шведа. Червона Офелія» (2017 р.)
Єпископ мужньо зносив страждання, втішав інших арештантів та молився за кожного з них, однак на другий тиждень його ув’язнення по обіді отцю Лєпновському наказали вийти з камери.
Сподіваючись на те, що за відсутності доказів його звільняють, панотець вдячно звів очі до сірої, порослої павутиною тюремної стелі.
Перехрестив решту арештантів, обіцяючи вже завтра спробувати передати їм бодай якийсь харч та ліки, і послідував за своїми конвоїрами. Однак замість того, аби вивести єпископа із підвалу, його провели вузьким коридором ще глибше під землю. Заштовхнули у тісну муровану камеру, якою слугувала давня розчищена від сміття та завалів пивниця.
За кілька митей до своєї смерті отець Лєпновський ще встиг із жахом подумати, що, мабуть, його перевели в «одиночку», та коли обернувся і побачив націлений у голову наган, зрозумів: то розстрільна кімната. Ця думка була для нього останньою.
Речі Лєпновського Антон Сєргєєв, як і запланував, залишив собі.
Тіло єпископа витягли на подвір'я, кинули долілиць.
Сєргєєв покликав лікаря Пливановського, аби засвідчити смерть арештанта, що намагався утекти начебто під час надання йому необхідної медичної допомоги і був застрелений пильною охороною в'язниці.
Те, що отець Лєпновський через ревматичні болі ледве волочив ноги, і втеча навпростець, через тюремне подвір'я, а далі більшовицьким Старим Містом для нього була фізично неможливою, нікого, звичайно, не хвилювало.
Пливановський, навіть не муркнувши, підписав усе, що потрібно.
На цьому все мало забутися.
Однак Сєргєєв не розраховував, що вже за день після того до слідчої в’язниці заявиться уповноважений ОДПУ Іван Мальцев і почне розпитувати про отця Лєпновського.
Причина начебто й поважна: у підвідомчій єпископу Подільській дієцезії відбувалася планова експропріація церковних цінностей. Єпископ міг знадобитися. Хто знає, скільки від радянської влади місцеві того добра приховали!
В такому разі Лєпновський міг переговорити місцевих священиків та парафіян по-доброму віддати коштовні ікони та інший церковний реквізит.
Однак… Лєпновського вже не було серед живих. Сєргєєв так і відповів, продемонструвавши товаришу Мальцеву відповідні документи.
Та, схоже, на цьому справа не завершилася… Адже ось він ще із якимось щиглом крокують подвір’ям слідчої в’язниці… Чого ж йому знову треба, цьому Мальцеву?
Сєргєєв напружився, відчувши у роті присмак паніки. З представником ОДПУ заїдатися не варто. Такий будь-яку дрібницю при бажанні може повернути проти тебе. Зусиллям волі спробував опанувати себе, заспокоїтися.
А неждані гості уже підіймалися сходами до нього, на другий поверх.
Товаришу Мальцев, зачастили Ви до нас. Не думав, що наша гостинність так припаде Вам до душі, — невпевнено пожартував Сєргєєв. — Що трапилося цього разу?
Іван ліниво посміхнувся.
— Та все не можу забути, товаришу Сєргєєв, яку неприємність зробили мені Ваші підлеглі: те, що я розраховував скінчити миром, тепер доведеться закінчувати війною.
— Маєте на увазі, по-доброму приховані церковні причандалля Вам селяни віддавати не захочуть? — перепитав комендант.
— Саме так… Інша справа, коли то велів би їм зробити їхній пастор, яким, безумовно, вони вважали єпископа Лєпновського… От, скажімо, навіть у тій же Тарноруді… Купа питань!
— Ну, товаришу Мальцев, при всій моїй повазі до Вас воскресити єпископа Лєпновського я не в змозі. Я викликав до нього лікаря — панотця замучив ревматизм. Замість бути вдячним за допомогу, старий кинувся тікати. Та куди йому з такими болючими ногами!.. А хлопці пальнули і влучили. Отак воно й трапилося. Та я вже й казав Вам… — удавано скрушно зітхнув Сєргєєв.
— До слова, товаришу Сєргєєв, — Мальцев повернувся до Марка, що увесь цей час стояв поряд із ним. — Знайомтеся: мій колега, уповноважений ДПУ з іноземної роботи Валеріан Клєвєров. Тож сьогодні я тут, радше, через нього. Так би мовити, вводжу у курс справ, показую, що у нас де… От і до Вас вирішили зазирнути. Думаю, познайомлю про всяк випадок, поки у Старому Місті. А з тим попом так… по-дурному вийшло.
Комендант вишкірився, бо сонце лупило йому просто в обличчя.
— Радий знайомству, товаришу Клєвєров, — потиснув Маркові руку. — Ну… раз Ви тут… то, може, чаю? Аби вже зовсім загладити цю дурнувату ситуацію, — Антон Сєргєєв вказав рукою на двері кімнати, яка слугувала йому кабінетом. — Я ж якраз чаювати і збирався, товаришу Мальцев, а тут глядь — і Ви йдете! — заметушився він. — У мене навіть цукор є. Зараз, проходьте, а я тим часом гукну чергового, дам розпорядження…