Нескінченна історія

- Прощавай, Ґраоґрамане, і дякую тобі за все, - тихо проказав Бастіян. - Я повернуся, я ще обов’язково поверну­ся.

А тоді прослизнув у двері, й ті негайно за ним зачини­лися. Бастіян не знав, що йому не судилося дотримати сло­ва. І лише згодом, через багато-багато часу, від нього до Ґраоґрамана прийде посланець - таким чином обіцянку бу­де виконано.

Утім, це вже зовсім інша історія, і її краще розповісти якось іншим разом.

XVI.

СРІБНЕ МІСТО АМАРҐАНТ

Багряне світло повільними хвилями накочувалося на підлогу і стіни приміщення. Це була велика шестигранна кімната, яка вельми нагадувала чарунку бджолиного стіль­ника. У трьох стінах - через одну - були двері, а решта три були прикрашені дивовижними стінописами. Це були фан­тастичні, немовби побачені уві сні, краєвиди, а також каз­кові створіння - не знати навіть, чи то рослини, чи тварини. Бастіян увійшов в одні з цих дверей, ще двоє дверей були справа і зліва від нього. Ці двері були однаковісінькі, тіль­ки ліві були чорні, а праві - білі. Бастіян вибрав білі.

Наступна кімната, освітлена жовтавим світлом, за фо­рмою виявилася такою ж, як і перша. Але стінописи тут зображували чи то реманент, чи спорядження, що його призначення Бастіян ніяк не міг зрозуміти. Може, то були музичні інструменти, а може, зброя? Двоє дверей, які вели наліво і направо, були однакового кольору - жовті, тільки ліві - високі й вузькі, а праві - низькі й широкі. Бастіян увійшов у ліві двері.

Кімната, в яку він потрапив цього разу, була, як і попе­редні, шестикутна, але освітлена синюватим світлом. Зо­браження на стінописах здавалися переплетенням химер­них візерунків - або, може, письменами якоїсь не знаної Бастіянові абетки. Двері тут, хоч і однакової форми, були зроблені з різного матеріалу. Одні - дерев’яні, а другі - ме­талеві.

Бастіян підійшов до дерев’яних.

Неможливо описати всі двері і кімнати, що крізь них пройшов Бастіян, блукаючи Храмом Тисяч Дверей.

Тут були двері, які за формою нагадували велетенську замкову щілину, були такі, як вхід до печери, були двері золоті - і двері, всуціль вкриті іржею, були двері, оббиті шкірою і обтягнуті тканиною; були двері ковані, були тонко інкрустовані, були з грубо забитими цвяхами, були тонень­кі, як папір, і масивні - такі, як ті, що ведуть до скарбниці, були навіть двері, що нагадували роззявлений рот велетня, інші виглядали як підйомний міст; ще інші доводилося відчиняти, як заслінку, ще одні вельми скидалися на вухо, були двері з пряника-медяника, двері на кшталт пічних дверцят і двері, що защіпалися на ґудзики. Кожного разу праві та ліві двері, які вели з однієї кімнати, мали щось спільне - форму, матеріал, розмір, колір, та при цьому що­разу існувала якась істотна відмінність.

Бастіян уже дуже багато разів переходив з однієї шес­тикутної кімнати в іншу. Кожне рішення, що його він приймав, вибираючи ті чи інші двері, ставило його перед наступним, новим рішенням, а те, своєю чергою, тягло за собою інше. Втім, усі ці рішення ні до чого не вели, тобто насправді нічого не змінювалося: він і досі перебував у Храмі Тисяч Дверей, блукав, переходячи із кімнати в кім­нату і вже навіть почав думати, що блукатиме так іще цілу вічність. Але потім, ідучи все далі і далі, став запитувати себе, чому воно так стається і від чого це залежить. Сили бажання дійсно вистачило на те, щоби привести його в ла­біринт, проте, очевидно це прагнення було недостатнім, може, замало окресленим, щоби він зміг вийти. Його вто­мила самотність, йому захотілося якогось товариства. Ли­ше зараз Бастіян усвідомив, що насправді дотепер він не мав на гадці нічого певного. А відтак було однаковісінько, чи обрати, скажімо, скляні двері, чи двері, сплетені з лози. Досі він вирішував, куди йти, просто так, навмання, навіть не замислюючись над цим. Власне кажучи, щоразу із таким самим успіхом Бастіян міг відчинити і другі двері Але раз так, то він ніколи не зможе звідси видатися.