Нескінченна історія
- Автор: Энде Михаэль Андреас Гельмут
- Год: 2008
- Язык: украинский
- Год: Старого лева
- Жанр: Детское фэнтези
Электронная книга - «Нескінченна історія». Краткое содержание книги:
Він саме стояв у кімнаті, залитій зеленавим світлом. На трьох стінах із шести були намальовані хмари. Двері зліва були з білого перламутру, а справа - з чорного ебенового дерева. І раптом Бастіян зрозумів, чого він насправді хоче: зустрітися з Атрею!
Перламутрові двері нагадали Бастіянові гцастедракона Фухура, його білу перламутрову луску, тож саме їх він і відчинив.
У наступній кімнаті також було двоє дверей: одні - сплетені з трави, другі - з залізних прутів. Бастіян вибрав ті, що з трави, бо вони нагадували про Море Трав, вітчизну Атрею.
Увійшовши в них, хлопець опинився в новому шестигранному приміщенні. Двері тут різнилися тільки тим, що одні були оббиті шкірою, а другі - сукном. Зрозуміло, що Бастіян вибрав двері, оббиті шкірою.
І знову стояв він перед двома дверима, але тут йому довелося добряче замислитися. Одні були пурпурово-червоні, а другі - оливково-зелені. Сам Атрею був зелено-шкірий, зате плащ він носив із шерсті пурпурових буйволів. На оливково-зелених дверях білою фарбою були виведені якісь знаки - мабуть, такі ж, як і на чолі та щоках Атрею в день, коли до нього прийшов старий Кайрон. Такі самі знаки були і на червоних дверях, одначе про те, що на пурпурово- червоному плащі Атрею були якісь знаки, Бастіян щось не пригадував. Значить, тут ідеться про шлях, який привів би його деінде, а не до Атрею.
Тому Бастіян відчинив оливково-зелені двері - й опинився на волі!
Одначе, на свій превеликий подив, він опинився не десь посеред Моря Трав, а в весняному лісі, яскраво осяяному сонцем. Проміння пробивалося крізь молоді листочки, світлотіні мерехтіли на розкішному килимі моху. Пахло прогрітою землею і грибами, повітря повнилося дзвінким пташиним цвіріньканням.
Бастіян обернувся і побачив, що він щойно вийшов із маленької лісової каплички. Тобто в цю мить саме ці двері були виходом із Храму Тисяч Дверей. Бастіян відчинив їх іще раз, але побачив за ними тільки вкрай маленьке і тісне приміщення каплички. Від її даху залишилися всього лише декілька струхлявілих балок, які тепер стирчали навсібіч, а долівка і стіни густо поросли мохом.
Бастіян відразу ж пішов уперед - радше навмання, але ні на хвилину не сумніваючись у тому, що рано чи пізно він зустрінеться з Атрею. Відтак - у передчутті цієї зустрічі - його переповнювала радість. Він підсвистував до пташок, і ті йому відповідали, а ще він голосно і натхненно наспівував усі пісні, які тільки міг пригадати.
Минуло зовсім небагато часу - і він побачив якесь невелике товариство, групу з кількох людей, які розташувалися на галявині, щоби перепочити. Підійшовши трохи ближче, Бастіян розгледів кількох чоловіків у розкішних лицарських обладунках, а також прекрасну даму. Вона сиділа просто на землі й тихо тренькала на цитрі. Позаду паслося кілька коней - теж у коштовній збруї. Перед чоловіками, що розмовляли, прилігши на траву, була розстелена біла скатертина, вщерть заставлена всілякими наїдками і напоями в чашах.
Бастіян рушив до них, спершу, щоправда, сховавши під сорочку Клейнод Дитинної Царівни: йому хотілося познайомитися з цими людьми, не будячи зайвої уваги, - принаймні наразі.
Помітивши його наближення, лицарі підвелися і привітали його ввічливими поклонами. Вочевидь, вони вирішили, що він - син якогось східного правителя, а отже, і сам царевич. Прекрасна дама, усміхаючись, також легенько нахилила голову, однак продовжувала тихо бренькати.
Один із чоловіків дуже вирізнявся на тлі решти своїм високим зростом і дорогоцінним вбранням. Він був іще зовсім молодий, біляве волосся пишно спадало йому на плечі.