Печатка Святої Маргарити
- Автор: Подгорная Лариса
- Серия: Пригоди Марка Шведа #2
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: КМ-БУКС
- ISBN: 978-966-948-001-9
- Жанр: Исторические приключения
Электронная книга - «Печатка Святої Маргарити». Краткое содержание книги:
Виконуючи завдання, Марко опиняється у вирі нових, сповнених небезпеки пригод. Йому належить пройти майже втраченим за віки слідом, не загубити самого себе, дати відсіч підступам ворогів та зберегти віднайдене кохання…
Лора Підгірна — випускниця історичного факультету Кам’янець-Подільського університету, журналістка та громадська діячка, автор проекту «Літературний туризм». Представлений роман є продовженням її успішного дебюту — українського історичного вестерну «Пригоди Марка Шведа. Червона Офелія» (2017 р.)
Чому він раніше про це не подумав! Срібний хрест дійсно може бути складовою якогось пристрою, що діє за принципом компаса!
Від цього здогаду у грудях подиху стало затісно.
«Усе тече, усе змінюється. Але Біла Троянда цвіте на старому місці»…
Виходить, якщо його здогад вірний, незалежно від печатки у нього є те, що вказує напрям, у якому треба шукати скарби!
* * *
Слідча в'язниця, якою завідував комендант Антон Сєргєєв, розташовувалася через дорогу від знайомої Маркові будівлі колишньої консисторії.
Компактне приміщення з товстими стінами, невеличкими глибокими віконцями, що одночасно дивилися і на Вірменську площу, і на Тринітарський костел, прямокутним двором і двоярусним підвалом з приходом більшовицької влади тимчасово перетворилося на місце утримання тих, хто знаходився під слідством.
Комендант Антон Сєргєєв звик до нової посади досить швидко і вже за місяць свого перебування почав крутити своєрідну тюремну комерцію: у застінки слідчої в'язниці потрапляли здебільшого люди інтелігентні, у минулому — заможні або ж достатньо забезпечені. Їх родичі мало не щодня носили Сєргєєву хабарі, маючи надію хоч щось дізнатися про подальшу долю своїх рідних, побачитися з ними чи бодай передати харчі.
Усе те добро незмінно потрапляло на стіл до коменданта, тоді як ув’язнених могло у Кам’янці вже й не бути. Тісні підвали, нашвидкуруч перемуровані простінками, забиті людьми — здоровими, хворими, понівеченими після допитів без надання необхідної медичної допомоги — швидко перетворювалися на душогубки.
Спекотного дня, проходячи повз, можна було відчути важкий сморід, що виривався назовні із тюремних підвалів.
З часом Сєргєєв зовсім осмілів і взявся навіть визначати на власний розсуд право арештантів на життя.
Колишній робітник із Павловська, Антон Сєргєєв, як і решта російських пролетаріїв до Кам’янця потрапив після численних сумнівних подвигів на вулицях українського Харкова, Києва та Полтави. Пройшов, як він сам любив казати, горнило революції та показав себе непримиренним ворогом буржуазії і петлюрівських націоналістичних угрупувань.
Він, хоч і без належної повної освіти, був по вінця напханий революційними лозунгами, тезами і переконаннями, які, на його думку, могли замінити усе.
Отож і теза про релігію як опіум для народу знайшла у ньому вдячного послідовника. Коли до в’язниці потрапив єпископ Лєпновський, Сєргєєв одразу взяв літнього священика на замітку. Особиста неприязнь до представника релігійної інституції у коменданта Сєргєєва виявлялася ще й у тому, що панотцю наказано було не давати і тієї баланди, яку варили для решти арештантів.
Ділитися ж зі священиком своєю пайкою іншим було суворо заборонено.
Поки уповноважений ОДПУ з іноземних справ, товариш Іван Мальцев, через нестачу людей контролював вивіз церковних цінностей з надзбручанських храмів та мотався прикордонною територією поміж селами, єпископу було висунуте звинувачення: пособництво у шпигунстві на користь Польщі. Таке звинувачення, без сумніву, потребувало ґрунтовних доказів, але того факту, що Лєпновський католицький священик і поляк за національністю, виявилося більш ніж достатньо. Фабрикувати ґрунтовні фальшиві докази та шукати липових свідків у слідчих не було ні часу, ні бажання — мали справи й більш термінові. Тому вже за тиждень про католицького єпископа Лєпновського забули і покинули гнити у підвалах слідчої в'язниці напроти колишньої православної консисторії.
Для Сєргєєва це був ще один «забутий» слідством арештант, з якого він не мав ні зиску, ні користі — самі лише клопоти.
Парафіяни вступатися за свого священика у такий непевний час боялися, бо звинувачення у шпигунстві було занадто серйозним, тож за панотцем Лєпновським ніхто не питав, ніхто не приходив його провідати, ніхто для нього, а отже і для коменданта Сєргєєва нічого не приносив.
Певну користь, правда, з єпископа Сєргєєв все ж отримав: коли арештованого доправили до в'язниці, той мав при собі деякі особисті речі: вузлик із ліками, натільний срібний хрестик, золоту ладанку із мощами якогось святого, срібний єпископський перстень та ще одну каблучку із зо-враженням чи то Матері Божої, чи то іншої святої. Дріб’язок, звичайно, та хоч щось!
Усе це при обшукові отець Лєпновський мусив віддати. Забрали навіть ліки, без яких ревматичні болі ставали неможливо гострими.
У разі звільнення Лєпновського особисті речі йому мали б повернути, та у Сєргєєва на ті цінності були інші плани.