Нескінченна історія

лев.

- Нехай і так. Але я не розумію іншого, намагався ви­тлумачити Бастіян. - Скажи мені, чи все це з’являється внаслідок того, що в мене виникло відповідне бажання, чи воно вже існувало задовго до того, а я просто якось усе це вгадав?

- І те, і те одночасно, - сказав Ґраоґраман.

- Але як таке може бути? - вигукнув Бастіян майже нетерпляче. Ти вже бозна-відколи в цій пустелі. Кімната у твоєму палаці чекала на мене споконвіку. Меч Сіканда був призначений мені з незапам’ятних часів - ти сам це сказав!

- Так і є, повелителю.

- Але ж я - я у Фантазії щойно від учорашньої ночі! Отже, все це існує вже дуже давно, а не від учора, не відко­ли я тут!

- Повелителю, - спокійно відказав лев, - невже тобі не відомо, що Фантазія - це світ історій? Історія може розпові­дати про прадавні часи, але бути новою. Минуле постає з цієї історії, воно виникає разом із нею.

- У такому разі, Перелин мусив існувати завжди, - розгублено проказав Бастіян,

- Від тої хвилини, коли ти дав йому ім’я, повелителю, - відповів на те Ґраоґраман, - він існує споконвіків.

- Невже ти хочеш сказати, що це я його створив?

Лев трохи помовчав, а тоді відповів:

- Це може сказати тобі тільки Дитинна Царівна. Усе. що є, і все, чим є те, що є, ти отримав від неї.

Ґраоґраман підвівся.

- Час, повелителю, повертатися до мого палацу. Сонце вже почало хилитися до заходу, а шлях неблизький.

Цього вечора Бастіян залишився з Ґраоґраманом. Лев знову влігся на чорний кам’яний куб. Розмовляли вони не­багато.

Бастіян приніс їжу і питво зі своєї кімнати, де низень­кий столик, наче чарівна скатерть-самобранка, знову стояв накритий. Він спожив вечерю, сидячи на сходах, що вели до куба.

Коли вогонь світильників, як завжди, пригас і, як зав­жди, почяв пульсувати, мов сповільнене серцебиття, він підвівся і мовчки обхопив руками левову шию. Грива Ґрао- ґрамана вже затвердла, стала подібною на застилку лаву. І знову пролунав страшний, моторошний звук, але тепер Ба- стіян його не злякався. Однак хлопець мало не заплакав від думки про незмінність і неуникненність Ґраоґраманового страждання.

Глибокої ночі Бастіян навпомацки пробрався із печери назовні і довго споглядав беззвучне буяння світляних ніч­них рослин. А тоді повернувся до печери і вклався спати поміж закам’янілими лапами лева.

Багато днів і ночей прогостював він у Строкатої Смерті вони заприятелювали. Годинами віддавалися диким заба­вам у пустелі. Бастіян ховався за піщаними дюнами, однак Ґраоґраман неодмінно його знаходив. Вони бігали навви­передки, та лев був у тисячу разів прудкіший. Вони - задля жарту - змагалися: боролися і борюкалися; і бодай тут Бас­тіян ні в чому не поступався леву. Хоча це, звісно, була всього лише гра, Ґраоґрамавові доводилося докладати всіх зусиль, щоби не піддатися Бастіянові.

Якось, після того, як вони досхочу отак позабавлялися, Бастіян, трохи захеканий, сів, відсапався, а тоді запитав:

- А чи не міг би я залишитися в тебе назавжди?

Лев стріпнув своєю гривою.