Від волинської різанини до операції «Вісла». Польсько-український конфлікт 1943-1947 рр.
- Автор: Мотика Ґжеґож
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Год: Дух і Літера
- ISBN: 978-966-378-302-4
- Переводчик: Андрей Павлышин
- Жанр: История
Электронная книга - «Від волинської різанини до операції «Вісла». Польсько-український конфлікт 1943-1947 рр.». Краткое содержание книги:
Про причини, перебіг і наслідки цього конфлікту — найбільш дискусійної теми української та польської історіографії й найболючішої проблеми сучасних взаємин двох народів-сусідів, йдеться в пропонованій українському читачеві книзі польського історика, професора, габілітованого доктора Ґжеґожа Мотики. Автор, який багато років працює в дослідних і просвітних структурах Інституту Національної Пам’яті та Інституті політичних досліджень Польської АН, є провідним фахівцем у цій галузі україністики, а його численні наукові розвідки користуються визнанням у середовищі польських і українських дослідників, водночас породжуючи своєю об’єктивністю, та глибиною неприязнь у тих, хто по обидва боки кордону прагне маніпулювати історичним минулим задля досягнення політичних цілей.
Початок німецько-радянської війни послабив розвиток українського громадського життя на Люблінщині. Після окупації України Вермахтом на схід переважно виїхали прибульці з Галичини, які досі активно провадили політику українізації. Німецькі пацифікації, здійснювані в 1942 році у відповідь на дії партизанів, зачепили й українську людність. Ці репресії заскочили українців, проте їхні сподівання на політику III Райху були такими значними, що зазвичай свої клопоти вони пояснювали польськими провокаціями.
До виселень, які розпочалися наприкінці 1942 року, УЦК поставився радше позитивно. Кубійович, передаючи керівництву ГГ чергові пам’ятні записки з пропозиціями про організацію переселень і створення окремих, суто українських кантонів у ГГ, мабуть, наївно вирішив, що виселення на Замостянщині є певним кроком у цьому напрямку. Під час зустрічі з Гансом Франком у серпні 1943 року він позитивно оцінив «Ukraineaktion». Застереження в Кубійовича виникли тільки з приводу втілення операції «Вервольф». Під час цієї операції німці депортували кількасот українських сімей, але, позаяк вони дочасно припинили операцію, то не встигли усунути поляків з тих господарств, до яких мали переселити українців. Відтак ті залишилися без даху над головою. Тому Кубійович попросив завершити операцію, а також попросив зміцнити місцеву українську поліцію. Франк, який на початку зустрічі подарував Кубійовичу своє фото з присвятою, почувши вимоги голови УЦК, запевнив його, що вони будуть виконані, але, на щастя для польських родин, ця обіцянка виявилися порожнім звуком.
Українці, котрих змушували займати польські господарства, реагували на це зовсім інакше, ніж діячі УЦК. Вони також чулися скривдженими, бо їх нещодавно змусили поквапом покинути власні обійстя. Однак, з точки зору депортованих поляків українські переселенці були грабіжниками їхнього майна та німецькими колаборантами. Таке враження посилювала діяльність УДП, яка брала активну участь у німецьких репресіях. Не дивно, що за цих обставин німецька провокація завершилася повним успіхом. Адже поляки, які заходилися організувати самооборону, й справді частину ударів спрямували проти української людності.
Від січня 1943 року польські партизанські загони приступили до «відстрілу» українських солтисів, агрономів, уповноважених Українського Допомогового Комітету. Скажімо, в Грубешівському повіті загинули голова грубешівського УДК Яків Струтинський і організатор самооборони в цьому повіті полковник Яків Гальчевський. Групи АК і БХ нападали на пости Української Допоміжної Поліції, в березні 1943 року розгромили їх у Потурині та Модрині. В найважчому становищі опинилися українці, котрі мешкали в Білґорайському повіті. Поляки безугавно нападали на них, відбираючи майно — коней, одяг. Часто напади супроводжувалися побиттями, а іноді й убивствами. Все це було покликано змусити їх покинути зайняті господарства.
Але й українська поліція діяла безжально. В лютому 1943 року в Скоморохах поліцаї замордували кільканадцять осіб. 12 лютого вони вбили командира роти АК Сагринь-Турковичі Зиґмунта Бондаревича, а 18 березня у Вроновицях загинув офіцер АК Антоній Пельц. З початку 1943 року на Люблінщині триває партизанська війна між польським підпіллям і українською поліцією, в якій обидві сторони завдають дошкульних ударів, будучи цілковито певними у провині супротивника.
Вперше принцип колективної відповідальності польське підпілля застосувало у травні 1943 року. Тоді були спалені п’ятдесят дев’ять українських господарств у Моложові та вісімдесят — у Стрільцях. За різними даними, були вбиті від п’ятдесяти до сімдесяти цивільних осіб. Того ж місяця згоріло село Тухані. Цілком можливо, що — принаймні у випадку села Стрільці — то була помста за загибель у перестрілці з поліцією командувача підрозділу АК Францішека Кракевича «Ґураля». В іншій сутичці українці захопили канцелярію Командування Району АК, що дозволило німцям заарештувати близько шістдесяти підпільників.