Нескінченна історія
- Автор: Энде Михаэль Андреас Гельмут
- Год: 2008
- Язык: украинский
- Год: Старого лева
- Жанр: Детское фэнтези
Электронная книга - «Нескінченна історія». Краткое содержание книги:
- Перелин? - перепитав лев. - А що це таке?
Відтак Бастіян почав розповідати леву про диво- джунглі, про казковий ліс із живого світла. Ґраоґраман принишк і зачаровано слухав, а хлопець докладно змальовував йому багатоманітність і неймовірну красу розкішних мерехтливих і фосфоресцентних рослин, що буяли і множилися, про їхнє нестримне беззвучне зростання, про їхню небачену красу, про їхні велетенські розміри. Ця розповідь захопила навіть його; що вже казати про Ґраоґрамана: очі лева палали дедалі яскравішим вогнем.
- Однак усе це диво може існувати тільки тоді, коли ти застигаєш в закам’янінні. З іншого боку, Перелин усе поглинув би, він захлинувся би сам собою, якби йому не доводилося щоразу помирати і розсипатися на порох, тільки-но ти прокидаєшся, а тоді заново відроджуватися. Ґраоґрама- не, ви - Перелин і ти - є нерозривними частинами одного цілого, - завершив Бастіян.
Ґраоґраман довго мовчав.
- Повелителю, - сказав він нарешті, - тепер я бачу, що моя смерть несе життя, а моє життя несе смерть, і що одне і друге є благом. Тепер я розумію, в чому сенс мого існування. Дякую тобі.
Поволі й урочисто лев пішов у найтемніший закуток печери.
Що він там робив, Бастіян не бачив, але до нього долинав якийсь металевий брязкіт.
Повернувшись, Ґраоґраман щось приніс у пащі.
І це «щось» він, низько вклонившись, поклав Бастіяно- ві до ніг.
То був меч.
Щоправда, цей меч виглядав доволі вбого. Залізні піхви, в яких він лежав, заіржавіли, а ефес нагадував руків’я дитячої шабельки, принагідно вистругане з першого- ліпшого негодящого бруска дерева.
- Ти міг би дати йому ім’я? - поцікавився лев.
Бастіян замислено розглядав меч.
- Сіканда! - сказав він нарешті.
Тої ж таки миті меч, зі свистом розтинаючи повітря, вилетів із піхов і сам встрибнув йому в руку. Тільки тепер хлопець побачив, що лезо меча виблискує так яскраво, ніби його зроблено з текучого світла, воно сяяло так, що на нього ледве можна було дивитися. Меч виявився двосічним, він здався Бастіянові легким мов пір’їна.
- Цей меч, - мовив Ґраоґраман, - споконвіку твій; із незапам'ятних часів, від самого початку від був призначений для тебе. Бо без шкоди для себе до нього може доторкнутися лише той, хто їхав верхи на моїй спині, хто їв і пив моє полум’я, хто купався в моєму вогні. Але навіть і цього ще не досить. Він твій тому і тільки тому, що ти зміг назвати його справжнім іменем. Ти назвав його - отож тепер він належить той.
- Сіканда! - прошепотів Бастіян, захоплено спостерігаючи за променистим світлом і поволі виписуючи у повітрі кола двосічним клинком. - Це чарівний меч, чи не так?
- Чи то сталь, чи то скеля, - відповів йому на те Ґраоґраман, - у Фантазії немає нічого, чого він не міг би розтяти. Проте ти не смієш чинити над ним насилля, не можеш ні до чого його змушувати. Лише коли вів сам встрибне тобі в руку, як оце щойно, ти зможеш ним орудувати, - хай що тобі загрожуватиме. Він сам водитиме твоєю рукою і на власний розсуд робитиме все, що треба. Та якби ти вийняв його з піхов свавільно, сам, знай: цим ти накличеш велике лихо і на себе, і на цілу Фантазію. Ніколи про це не забувай.
- Не забуду, - пообіцяв Бастіян.
Меч знову вклався в піхви - і знову став старим і нікчемним на вигляд. Бастіян закріпив шкіряну перев’язь і підперезався поясом, на якому висіли піхви з мечем.
- А тепер, повелителю, якщо тобі таке до вподоби, да- вай-но разом погасаємо пустелею, - запропонував Ґраоґра- ман. - Застрибуй-но мені на спину: я вже мушу виходити!
Бастіян вибрався йому на спину, і лев вибіг надвір- Вранішнє сонце сходило над обрієм. Нічний Ліс уже давно знову перетворився на кольоровий пісок, на барвистий порох. Хлопчик і лев мчали понад дюнами, наче у вогняному танку, вони були як розжарений, палючий вихор. Бастія- нові здавалося, ніби він летить верхи на палахкотливій кометі - лине крізь розсипи світла і барв. І знову його охопило якесь дике сп’яніння.
Ближче до полудня Ґраоґраман зненацька зупинився.
- Ось те місце, повелителю, де ми вчора зустрілися.
Бастіян був усе ще трохи приголомшений цим шаленим
бігом. Він роззирнувся, але ніде не побачив знайомих йому дюн - ні ультрамаринової, ні вогненно-червоної. Зникли й літери. Тепер найближчі до них піщані пагорби були оливково-зеленого і рожевого кольору.
- Але ж тут усе інакше, - сказав він.
- Так, повелителю, - відповів лев. - І так воно завжди: кожного разу все цілком інакше. Досі я не міг збагнути, чому. Але тепер, після того, як ти розповів мені, що Перелин проростає з піску, я зрозумів і це.
- Але за якими прикметами ти впізнаєш, що якраз це і є оте вчорашнє місце?
- Я це відчуваю, так само, як відчуваю те чи інше місце на своєму тілі. Пустеля - це я, і це місце - частина мене.