Від волинської різанини до операції «Вісла». Польсько-український конфлікт 1943-1947 рр.
- Автор: Мотика Ґжеґож
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Год: Дух і Літера
- ISBN: 978-966-378-302-4
- Переводчик: Андрей Павлышин
- Жанр: История
Электронная книга - «Від волинської різанини до операції «Вісла». Польсько-український конфлікт 1943-1947 рр.». Краткое содержание книги:
Про причини, перебіг і наслідки цього конфлікту — найбільш дискусійної теми української та польської історіографії й найболючішої проблеми сучасних взаємин двох народів-сусідів, йдеться в пропонованій українському читачеві книзі польського історика, професора, габілітованого доктора Ґжеґожа Мотики. Автор, який багато років працює в дослідних і просвітних структурах Інституту Національної Пам’яті та Інституті політичних досліджень Польської АН, є провідним фахівцем у цій галузі україністики, а його численні наукові розвідки користуються визнанням у середовищі польських і українських дослідників, водночас породжуючи своєю об’єктивністю, та глибиною неприязнь у тих, хто по обидва боки кордону прагне маніпулювати історичним минулим задля досягнення політичних цілей.
З наявних джерел виразно видно, що вже в перших тижнях серпня з’явився справжній ляк перед українцями. Уважний аналіз текстів, опублікованих у виданні «Biuletyn Informacyjny», схиляє до висновку, що найбільше на певність у присутності українців вплинула поява у Варшаві бригади РОНА Броніслава Камінського. Значна частина інформації, яку вмістив «Biuletyn Informacyjny» про українців, стосувалася власне РОНА. Цікаво, що після виїзду тієї бригади в околиці Кампіноської Пущі згадки про українців у «Biuletynie» стають набагато рідшими.
Це, звісно, не означає, що жоден українець не брав участі в придушенні Повстання. Дві українські поліційні роти (від вісімдесяти до ста п’ятдесяти осіб) дислокувалися в районі алеї Шуха та по вулиці Вавельській у будинку Вищої школи політичних наук. Групу з десяти підстаршин і старшин дивізії СС «Галичина», котрі навчалися в Познані, включили до угруповання Райнефарта, де вони служили перекладачами. Німці скерували проти повстанців також частину (дві роти) Українського Легіону Самооборони, який постав у 1943 році на Волині. Підрозділ налічував двісті дев’ятнадцять чоловік. Під командуванням полковника Петра Дяченка він протистояв на Повіслі у вересні 1944 року десантові І Армії Війська Польського. Німці пізніше відправили українських легіонерів до Кампіноської Пущі, де наприкінці вересня вони взяли участь у операції проти АК. На початку 1945 року УЛС був включений до складу дивізії СС «Галичина». Окрім того, українці також могли служити в окремих поліцейських батальйонах.
Всі ці підрозділи були, втім, занадто нечисленні, а до того ж, зазвичай прибули у вересні, себто занадто пізно, щоб вплинути на точку зору варшав’ян, сформовану вже на початку серпня. Повторюємо: українців звинувачували в злочинах у Варшаві під впливом кривавих «подвигів» бригади РОНА та інших чужинських загонів, які, поза усяким сумнівом, несуть відповідальність за злочини на дільницях Воля та Охота.
На фронті
У червні 1944 року дивізію СС «Галичина» скерували на Східний фронт у Галичині, розташувавши її в районі Бродів. За кілька тижнів потому почався радянський наступ, у результаті якого дивізія потрапила в оточення. В «казані» загинули або опинилися в полоні близько семи тисяч українців. Лише небагатьом вдалося приєднатися до УПА. З пастки вирвалися близько трьох тисяч вояків дивізії, з яких аж половину становили підрозділи запілля (ветеринари, технічна обслуга тощо).
7 серпня 1944 року Гайнріх Гімлер видав інструкцію, в якій наказав відтворити дивізію СС «Галичина». На початку вересня вона знову налічувала близько десяти тисяч чоловік. На межі вересня та жовтня дивізію перекинули до Словаччини, де вона придушувала повстання, яке спалахнуло в цій країні. Наприкінці січня 1945 року дивізія СС «Галичина» потрапила до Словенії. Там вона воювала з партизанами Тіто. Від 1 квітня дивізія вела важкі бої з Червоною Армією в районі австрійського міста Ґраца.
17 березня 1945 року німці погодилися на створення Українського Національного Комітету (УНК), який представляв українців у III Райху. Водночас було оголошено про формування підпорядкованої УНК Української Національної Армії (далі — УНА), до складу якої мали увійти всі українські підрозділи, що воювали на боці Німеччини. Головнокомандувачем УНА став генерал Павло Шандрук (до війни контрактовий офіцер Війська Польського, відзначений за участь у боях під час польської кампанії 1939 року хрестом найвищого польського військового ордена Virtuti Militari). Одразу ж після свого призначення він поспішив до дивізії СС «Галичина», щоб переформувати її в I Дивізію УНА. На ділі то була суто формальна процедура, але вона мала велике пропагандистське значення, позаяк знімала з вояків дивізії одіозне тавро СС.
7 травня 1945 року, отримавши звістку про остаточну поразку Німеччини, дивізія покинула лінію фронту, відірвавшись від радянських військ, і капітулювала перед англійцями та американцями. Її вояків розмістили в таборах у Італії. Зміна назви дивізії, той факт, що добровольці, які в ній служили, були до війни громадянами Польщі, врешті, втручання Ватикану, а можливо навіть генерала Андерса, врятували її від депортації до СРСР. У 1947 році колишнім воякам дивізії СС «Галичина» дозволили виїхати до Канади та Англії, де вони хутко влилися в життя української еміграції.