Історія ГУЛАГу
- Автор: Аппельбаум Энн
- Год: 2006
- Язык: украинский
- Год: Видавничий дім «Києво-Могилянська академія»
- ISBN: 966-51-355-9
- Переводчик: Андрій Іщенко
- Жанр: История
Электронная книга - «Історія ГУЛАГу». Краткое содержание книги:
Актуальність «Історії ГУЛАГу» для України тяжко переоцінити. Ця книжка може і повинна стати одним із чинників формування суспільної думки, яка нарешті зуміє подолати радянський спосіб мислення і дії в новій українській державі й українському суспільстві.
«Мене тут били — хворого 65-річного старика: клали на підлогу обличчям донизу, гумовим джгутом били по п’ятах і по спині; коли сидів на стільці, тією ж гумою били по ногах (згори, з великою силою), по місцях від колін до верхніх частин ніг. У наступні дні, коли ці місця ніг були залиті густим внутрішнім крововиливом, то по цих червоно-синьо-жовтих синцях знову били джгутом, і біль був такий, що здавалося, на хворі чутливі місця ніг лили окріп (я кричав і плакав від болю). Мене били по спині цією гумою, руками мене били по обличчю розмахами з висоти…
Одного разу у мене так нестримно тряслося тіло, що охоронець, який супроводжував мене з такого допиту, запитав: “У вас малярія?” Коли після 18 годин допиту я ліг на койку і заснув, щоб за якусь годину повернутися туди знову, я прокинувся від власного стогону і тому, що трусився, як хворий на останніх стадіях тифозної лихоманки»[493].
З 1939 року такі побиття були формально заборонені, однак ця зміна в політиці не обов’язково означала гуманізацію процесу слідства. Протягом 1920-х, 30-х і 40-х років багато сотень тисяч в’язнів піддавалися тортурам — не побиттям і застосуванню проти них фізичної сили, а психологічним тортурам того типу, який має на увазі Абакумов у листі до Сталіна. Наприклад, тих, хто не піддавався і відмовлявся зізнаватися, могли повільно позбавляти необхідних благ — спочатку прогулянок, потім посилок з книжками, потім їжі. Їх могли поміщати в особливі штрафні камери, де було дуже спекотно або дуже холодно, як це було з авторкою спогадів Хавою Волович, котрій її слідчий ще й не давав спати: «Ніколи не забуду першої зустрічі з тюремним холодом. Не можу цього описати; я на це не здатна. З одного боку був холод, з іншого сон. Я підстрибувала і бігала по камері, на ногах засинаючи, потім знову падала на ліжко, а там холод скоро піднімав мене на ноги»[494].
Іншим влаштовували очні ставки зі «свідками», як це було з Євгенією Гінзбург. Її подруга дитинства на ім’я Наля «повторювала як папуга» звинувачення проти неї в участі у троцькістському підпіллі[495]. Ще іншим погрожували заподіяти шкоду членам їхніх родин або поміщали, після тривалої ізоляції, у камери з інформаторами, яким вони з радістю відкривали серце. Жінок гвалтували або погрожували згвалтуванням. Одна полячка згадує у своїх спогадах:
«Несподівано, без жодної видимої причини, мій слідчий став зі мною дуже настійливо фліртувати. Він встав з-за свого столу, підійшов до мене і сів поряд на диван. Я встала і відійшла випити води. Він пішов за мною і став позаду. Я ухилилася від нього і знову сіла на диван. Він знову сів поряд. І ще раз я встала і пішла випити води. Такі маневри тривали години дві. Я почувалася приниженою і безпорадною…»[496]
Існували і м’якші від побиття форми тортур, що регулярно використовувалися з 1920-х років. Чернавіну спочатку влаштували «перевірку стоянням» — в’язневі наказували непорушно стояти — втім, для нього це невдовзі закінчилося. Декому з його співкамерників довелося страждати більше:
«Один, гравер П., що мав п’ятдесят років і огрядну статуру, стояв шість з половиною днів. Йому не давали ні їсти, ні пити і не дозволяли спати; до туалету можна було йти один раз на день. Але він не "зізнався". Після цього випробування він не міг іти сам — охоронець мав тягти його по сходах… Інший, майстер Б., приблизно 35 років, одна нога якого була ампутована вище коліна і замінена протезом, стояв чотири дні й не "зізнався"»[497].
Однак найчастіше в’язнів просто позбавляли сну: ця, на перший погляд, проста форма катування — що, як видається, не потребувала отримання тюремниками спеціального дозволу — називалася серед в’язнів «конвеєром» і могла тривати багато днів і навіть тижнів. Метод був простий: в’язнів допитували цілу ніч, а після цього не давали спати протягом дня. Одна з найкращих розповідей про конвеєр і його наслідки для людини — це розповідь американського в’язня ГУЛАГу Александра Долгуна. У перший місяць свого перебування в Лефортово його фактично зовсім позбавили сну: спати давали по годині на день або менше: «Тепер мені здається, що не було й години, а в деякі ночі не більше, мабуть, кількох хвилин». Внаслідок цього розум почав його зраджувати:
493
Shentalinsky. — p. 26.
494
Hava Volovich, «My Past», Vilensky, Till My Tale Is Told. — p. 251.
495
E. Ginzburg, Journey into the Whirlwind. — p. 94.
496
Hoover, Polish Ministry of Information Collection, Box 114, Folder 2.
497
V. Tchemavin. — p. 162.